Україна як східноєвропейський центр барокової культури. Національна самобутність культури України доби бароко.

image_galleryСкачати в форматі PDF

Ралко Денис Андрійович

НТУУ КПІ,ФПМ, група КВ-32

 

Стиль бароко виник в Італії наприкінці XVI ст. і прийшов на зміну стилю Відродження в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури. В XVII ст. бароко поширився в більшості європейських країн. Причому в одних країнах наслідували італійські першоджерела, в інших — сприйняли лише окремі, найбільш відповідні, пануючі в країні смаки і художні традиції особливості стилю. Так у Франції в XVII ст. бароко знаходить вираження лише в деяких рисах церков і в інтер’єрах будинків при тім, що основним стильовим напрямком Франції XVII ст. був класицизм.

 

Стиль бароко склав цілу епоху в історії мистецтв. Раніше цей стиль

трактувався як відступ від етичних норм. Побутувала введена в обіг

теоретиками класицизму думка, ніби доба бароко — це непорозуміння в

мистецтві, півтора сторічне панування несмаку; начебто бароко підточило

і врешті-решт зруйнувало культуру Відродження. Французькі

енциклопедисти, німецькі й інші європейські філософи класичної

орієнтації відмахувалися від аналізу мистецтва XVII – першої половини

XVIII ст. як від такого, що немовби зіпсоване різними надмірностями.

Відтоді слово “бароко” стало терміном з відчутним негативним змістом:

“дивний”, “чудернацький”, “химерний”. З погляду класицистів, про бароко

можна було говорити й писати лише з іронією. У поглядах на бароко

давалася взнаки установка на заперечення цінності спадщини. Бароко

називали не інакше як “занепадницький стиль”. Навіть коли утвердився

науковий погляд на цей стиль, окремі вчені все ще сумнівалися, чи було вньому щось передове, прогресивне порівняно з ренесансом.

 

Переосмисленню ролі бароко у світовій культурі сприяло застосування в

кінці ХІХ – на початку ХХ ст. окремих барокових елементів у малярстві,

архітектурі, в журнальній і книжковій графіці, в декоративному

мистецтві. Затавровані й осміюванні раніше викрутаси, химери й

надмірності бароко знайшли розуміння нових поколінь митців. У нібито

недоладному нагромадженні прикрас, алегорій та емблем вчені й митці

різних країн розгледіли струнку систему понять і значень, суголосним

суспільним настроям і задумам художників тієї доби.

 

Достоїнства стилю виявилися у винятково сильні по художній виразності принципах створення архітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру в навколишню природу. Головне в ньому — вразити уяву людини незвичайним, вплинути на його почуття.

 

Другою після княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим віком треба вважати XVII — XVIII ст. — часи, коли українське козацтво в боротьбі зі своїми сусідами виборює фактичну незалежність України — вдруге після княжої доби. Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи — стиль бароко. Нові умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, — так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показніші форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замість колишньої краси відтепер протиставляють силу, проти спокою — рух, замість гармонії — боротьбу. Самеці потреби міг задовольнити новий мистецький напрямок – бароко. Хоч зразки бароко приходили до нас із Західної Європи, з Італії й Німеччини. Власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм, що має у світовій літературі заслужену назву осібного українського бароко. Визначальними рисами бароко були: — посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів; — мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; — тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; — прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; — трагічна напруженість і трагічне світосприймання.

Незважаючи на те, що українське барокко як сформований стилістичний напрям у мистецтві, літературі та й у культурі в цілому запозичувало свої починання із Заходу, значною мірою під впливом польської бароккової культури, воно набуло власних національних рис, спиралося на народні традиції. Якщо конкретніше торкатися певних особливостей, то необхідно звернути увагу на своєрідний динамізм українського барокко, яке поєднало в собі два чинники його саморозвитку: у зв’язку зповерненням культурного життя до його прадавньої духовної столиці Києва й посилення визвольного руху на Півдні, в Подніпров’ї, Слобожанщині розширювалися межітворення самобутньої бароккової культури. Українське барокко, належачи до однієї з найвідмітніших ознак культури XVII—XVIII століть, увібрало в себе найсуттєвіші грані об’єднавчого характеру. Так само, як і мова, історико-наукове осягнення себе, утвердження православної віри, барокко виявилося тим зовнішнім вираженням єдності й «одноцілості культури» , яка допомагала консолідувати націю. Сам дух і неспокій, антиномія потягу до власного, того, що кровно йшло від орнаменту земного буття, переосмислення в контексті цього земного релігійних і світських норм життя, яскраво виражені критицизм і тренос, прагнення до нестандартності, проблисків світла в складних суперечливих лабіринтах буття дали відмітний тип бароккового світосприймання. Поняття «барокко» охоплює не лише архітектуру, а й ужиткове мистецтво,фольклорні мотиви з естетикою яскравих оптимістичних форм, літописання, театр, музику, малярство.

Теоретичну основу під українське літературне бароко підводили курси риторики й поетики, які читалися в тодішніх школах, насамперед в Київській академії. Письменники, в творчості яких найвиразніше виявилися риси бароко були викладачами чи вихованцями цієї академії. Перші його прояви помітні на Україні на межі 16 і 17 століть.

Архітектура. Зароджується бароккова архітектура, а в синтезі з нею й інші мистецтва, на початку XVII століття у Львові (костьол бернардинів 1600 p., єзуїтів 1613-1670 pp.). Самостійна творчість українських майстрів розпочинається в другій половині XVII століття, та досягає найбільшого розквіту в добу Мазепи. «Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників — старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва». Вважається, що перший тип будов постав із поєднання тринавної церкви, віддавна пристосованої до літургійних потреб східної обрядовості, із західним і базилічним типом барокко, близького до візантійсько-української базиліки. До таких споруд нашого краю належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові (1679 p.), собор Мгарського монастиря неподалік від Лубен, будівництво якого розпочав гетьман Самойлович у 1682 році, дві будівлі часів гетьмана Мазепи в Києві -Михайлівський собор (1690-1694 pp.) і Братська церква Академії (1695 p.). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва. Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі.

Стало зрозумілим також, що немає кращої оборони, як повернення увірваної традиції з великим і славним минулим. «Румовищами будівничої творчості великокняжих часів була засіяна вся Україна, а в першу чергу Київ. В їхній віковій повазі й святості загрожене українство вирішило шукати підтримку в культурнійборотьбі з ворожим натиском. В тому коріниться в першу чергу той завзятий і послідовний реставраційний рухщо його свідками стаємо від початку XVII в. — за Могили, а відтак у добу Хмельниччини. Нова Україна XVII в. підіймала з домовини стару Україну княжих лицарів і переможців. Очевидно, форми, в які мимоволі одягалася та реставраційна акція, мусили відповідати естетичним вимогам свого часу. На останках стін, на фундаментах княжих церков зростали тепер будівлі із сучасним — ренесансовима відтак барокковим - оформленням».

Почався будівничий і відновний період. А сама реставрація потребувала суттєвих добудов, а не просто декорування чи повторення старого. В увесь цей процесукладався глибокий сенс безперервності історії, саме культурної історії. Під протекторатом князя Костянтина Острозького почалося обновлення Кирилівської церкви (зведена у XII ст.), через певний час, у 1613 році, італійський архітектор Себастьян Браччі почав перебудовувати Успенський собор на Подолі в Києві. Відновлювалися й піднімалися з руїн Софія Київська, численні церкви — Десятинна в Києві, Спаса на Берестові, Успенська в Переяславі, Іллінська в Троїцькому монастирі в Чернігові. Викликали захоплення барокковою ошатністю й довершеністю оздоблення споруд, дзвіниць, іконостасів, церковних брам, гравюр. Змінювалося саме обличчяархітектурного світу, усміхнене своєю позолотою, внесенням яскравих народних мотивів, синтезом нового архітектурного та образотворчого мислення. Виконані в барокковому стилі іконостаси XVII — XVIII століть своєю величністю й монументальністю ставали центральною окрасою Єлецького собору, Троїцького собору в Чернігові, Преображенської церкви у Великих Соро-чинцях.

Малярство. В малярстві подих мистецтва бароко дав себе відчути дещо пізніше, ніж в архітектурі, але коли відчувся, то раптом дав себе знати виразним зворотом у шляхах малярської творчості. В той час, як у добі ренесансу українські майстри малярства сприймали закордонні мистецькі впливи обережно, вдумливо, комбінуючи чуже, запозичене з кращими традиціями українських малярських шкіл і творячи в той спосіб оригінальну українську школу ренесансового малярства, в добі бароко це зовсім змінилося; в цій добі українські майстри якось залишили свої старі декораційні традиції й декораційну стилізацію рисунка, а раптом сприйняли досягнення європейських, головно фламандських малярських шкіл, і передусім підлягали впливу великого фламандця Pубенcа. У другій половині XVII ст. барокове мистецтво прийшлося дуже до вподоби новому українському шляхетству, що тільки вийшло з козацької верстви і спішило позолотити свої недавні герби. Тому немає нічого дивного, що разом із потягненням до пишності та розкошів українці захопилися бароковим малярством, і так само українські майстри разом і беззастережно сприйняли впливи цього мистецтва, й передусім впливи Рубенса. Такі впливи можна побачити в оздобленні Троїцької Надбрамної церкви Києво-Печерської Лаври. Надзвичайної пишності та ошатності досягли церковні іконостаси: вони власне в цім часі почали підноситися до самої стелі церкви, й то в найвищому місці — під головною банею; число рядів ікон дуже збільшилося; ікони засвоїли звичай триматися золотого тла, а для більшої пишності це тло почали робити не рівним, а рельєфно тисненим візерунком рослинного орнаменту. Особливо славні барокові іконостаси з XVII ст. збереглися в Західній Україні в церквах: рогатинській, св. Параскеви у Львові, а найпишніший — у с. Богородчани. Образи богородчанського іконостасу — малювання майстра Іова Кондзелевича. Малювання ікон богородчанського іконостасу свідчить, що майстер Іов Кондзелевич був не тільки талановитий, але й дуже освічений майстер свого часу.

В добу бароко також набув широкого розповсюдження портрет. Світський портрет на українських землях виник у кінці ХVІ ст. в трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст, які і в наступні століття утримувалися як усталені і незмінні опорні елементи портретного живопису. Портрети на повний зріст були найбільш репрезентативні, особливо ті з них, що відзначалися багатою аранжировкою, поясні і погрудні позначені простотою і суворістю художньої мови. Найраніше світський портрет в Україні поширився у середовищі магнатів, переважна більшість з яких були нащадками давньоруських православних княжих родів. Портрет цього часу був явищем більш елітарним, ніж у наступні періоди. На українських землях склалися окремі типи портретів – міщанства, духовенства, шляхти, козацтва, що відповідало соціальному поділу суспільства. Вони мають багато спільних рис, які найвиразніше втілені у портреті шляхти, так званому “сарматськомупортреті” . Підкреслене почуття гідності, власної значимості передано у „сарматському” портреті за допомогою достатньо простих, але надзвичайно виразних засобів – зображення людського тіла й антуражу у вигляді площинних форм, підкреслених лінією, відсутності глибини і перспективи в передачі інтер’єру, включенні до складу композиції гербів і пояснювальних, переважно біографічних, написів.

Скульптура. Найбільшого розвитку скульптура набула на Західноукраїнських землях, через особливості культурних впливів та релігійної свідомості. Знаменитий дух пориву та неспокою, що такий характерний для мистецтва бароко, в скульптурі найперше дав себе знати в надгробках, у мавзолеях, поставлених над покійниками по церквах та каплицях. У той час, як ще в добу ренесансу покійників на мавзолеях представляли спокійно лежачими, з головою, обпертою на руку, ніби у сні, тепер, у добі бароко, покійників ніби пробудили зі сну й частіше представляють стоячими або в цілий зріст, або обтятими більш чи менш незручно і вставленими в нішах.

Крім скульпторів, різьбярів каменю, працювали в Західній Україні також скульптори — конвісарі або людвісарі. Так називалися відливачі з металу. Головним центром ремесла й мистецтва в добу бароко в Україні зоставався Львів. Одною з більше відомих львівських майстерень була майстерня родини Франковичів. Франковичі відливали в своїй майстерні найбільше дзвони та гармати, іноді з дуже вибагливими та артистичними орнаментами, але виготовляли також і самостійні металеві скульптури. Основоположник родини Юрій Франк або його син Каспер Франкович були авторами доброї статуї крилатого, закованого в броню архістратига Михаїла, що побиває списом дракона. На Східній чи в Центральній Україні, де скульптура набула великого значення головним чином як декорація пишної архітектури козацького барокко, вона різниться більше матеріалом скульптури, ніж стилем виконання. Коли в Західній Україні скульптори-різьбярі працювали головно в камені, майстри козацького бароко різали переважно з дерева. Різали цілі постаті й рельєфи, іноді складні композиції. В музеї Харківського університету перед війною збереглася ікона, різьблена високим рельєфом, що представляла розп’яття, сцени страстей, інші алегоричні персонажі і 12 апостолів вряд, і все це досить свіжої й артистичної праці. З дерева різали виносні хрести з рельєфно різаним розп’яттям та іншими сценами, але це більше відноситься до дрібної скульптури, що сусідить із сніцерством. Ще більше, ніж фігуральна скульптура, в Центральній та Східній Україні розвинулася орнаментальна дерев’яна різьба: обрамлення ікон, вівтаря і навіть цілі іконостаси. Якраз у добу бароко іконостаси, що раніше в церквах були невисокі, розвинулися в цілу багатоярусну стінку, що перегороджувала церкву, підіймаючися вгору аж до висоти найвищої церковної бані. Барокові багатоярусні іконостаси іноді являли собою густо різьблені високі стіни, що складалися з колон, арок, архітравів, які разом із тим служили обрамуванням ікон, але при тому пишалися іноді тонкою вибагливою різьбою. Самі іконостаси в добу бароко стали незвичайно вибагливими й фантастичними. Поділи наряди чи яруси ікон ошатною різьбою часто проводилися не рівними поземними лініями, але зигзагуватими, що підіймалися та спускалися й виступали вперед та відступали назад, так що й сам іконостас одними частинами виступав на церкву, іншими — відступав у глибину до вівтаря. Різьба іконостасів часто бувала позолочена і справляла враження тонкої й вибагливої мистецької праці. Декораційна орнаментальна скульптура дуже пишно розвинулася на Україні в часах бароко й силою інерції трималася й далі, розвивалася ще на протязі майже цілого XVIII ст., коли важке й пишне бароко відступило перед новим легким та галантним стилем цього галантного віку.

Література. Паралельно архітектурі відбуваються зміни в літературі. Риси бароккового стилю з’явилися в українській поезії й полемічній літературі на початку XVII століття. Борючися зі шляхетсько-католицькою експансією, українські письменники водночас запозичували у своїх противників-єзуїтів художньо-стильові засоби, бароккові за характером. Крім польських і західноєвропейських впливів, українське барокко мало й власні джерела — національні, регіональні. Це, по-перше, давньоруськілітературні витоки. По-друге, фольклорні елементи, особливо помітні у творах «низового», або «народного барокко», вертепна драма, жартівливо-пародійні різдвяні й великодні віршібурлескні твори.

Першим письменником в Україні, творам якого притаманні риси бароккового стилю, вважається Іван Вишенськийкотрий більшу частину свого життя провів затвірником на Афоні (Греція), обстоюючи православ’я в гострій полеміці з уніатськими й католицькими авторами. Свідченням того, що це була неабияка постать в українській і слов’янській культурі, є, зокрема, той факт, що саме про нього Іван Франко написав поему, кілька статей, монографію («Іван Вишенський і його твори»).Підставою для того, щоб віднести гострополемічні твори І. Вишенського до бароккового стилю, слугує особлива поетика писання, сповнена величезної емоційності промовця чи навіть пророка. Завдяки ускладненій словесній архітектоніці, пара-лелізмам, сміливим антитезам його жива проза, звернена до конкретних особистостей, і в той же час до загальних болючих проблем віри, справедливості, захисту знедолених, набувала експресії й художньої виразності.

Із середини XVII й останньої чверті XVIII століття бароко визначало художній стиль більшості українських письменників, проявляючись у різних літературнихжанрах. Барокковий стиль притаманний поезії Лазаря Барановича, Іоанна Максимовича, Івана Величковського, Стефана Явор-ського, Григорія Сковороди. Серед прозових жанрів барокко досягло найбільшого розвитку в ораторській прозі, про що свідчать збірники проповідей «Меч духовний» і «Труб словес проповідних» Лазаря Барановича, «Ключ Розуміння» Іоаникія Галятовського, «Огородок Марії Богородиці» і «Вінець Христов» Антонія Радивиловського. Проступило воно й у полемічній літературі, в агіографії «Четьї Мінеї» Дмитра Туптала. Риси барокової історіографії властиві літописам Григорія Граб’янки, Самійла Величка.

Театр. Театр досягнув за часів бароко великого розвитку. На Україні театр з’явився в ці часи під впливом польського та латинського театру. На Заході при початках театру стояли певні середньовічні народні та церковні традиції. На Україні церковних та народних традицій не було. Український театр цілком походить з барокової драми. Великою мірою — з театру єзуїтських шкіл, що досягнув чималої мистецької височини; але не треба забувати й про можливі впливи театру протестантського, бо й протестанти мали шкільний театр та писали численні п’єси.

Драма та початки комедії належать до найтиповіших ґатунків української барокової літератури. В цій галузі автори працювали за чужими зразками, але працювали самостійно. Мало того — український бароковий театр мав чималий вплив поза межами України: в Москві та на Балканах.

Перші спроби українського театру могли бути латинськії та польські, та до того призначені для вузьких рамок шкільної вистави. Але незабаром театр переріс межі школи та тісного кола учнів, учителів та батьків. Перші друки маємо з початку 17-го століття. Це вірші Памви Беринди з 1616 р. Але це лише діалог про Різдво Христове, лише декламація, власне, без дії. Другий друк «Христос пасхон» 1630 р. подає вже зародкову п’єсу, з дійовими біблійними особами, що хоча й декламують, але декламація їх уже досить суб’єктивно забарвлена. Додано до цієї пасійної зародкової п’єси ще нетеатральний діалог на Воскресіння Христове. Але справжньою п’єсою є вже «Розмишлянне о муці Христа» Й. Вовковича, видрукувана 1631 р. Хоча дія проходить за сценою та про неї розповідають «вісники», але на сцені перебувають «побожні душі», що жваво реагують на оповідання вісників; побожні душі навіть почасти схарактеризовані індивідуально.

ЛІтература:

  1. http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=73605&pg=0
  2. https://uk.wikipedia.org/wiki/Українське_бароко
  3. https://uk.wikipedia.org/wiki/Бароко_в_Україні
  4. http://pidruchniki.com/10310208/kulturologiya/ukrayinske_kozatske_baroko
  5. http://ua-referat.com/Особливості_українського_бароко
  6. Українське барокко та європейський контекст / Ред кол. Костюк О.Г., Федорук О.К. та ін. – К.: Наукова думка, 1991.
  7. Рудницький О.П. Українське мистецтво у полі культурному просторі. – К, 2000.
  8. Макаров А. Світло українського барокко. – К., 1994.

Україна як східноєвропейський центр барокової культури. Національна самобутність культури України доби бароко.: 9 комментариев

  1. Сергій Євгенович Клєцов

    Оскільки я робив доповідь на тему архітектурних пам’яток української культури ХУІІІ ст., я переглянув чимало архітектурних пам’яток саме у стилі бароко. У твоїй презентації я побачив Миколаївську церкву, що знаходиться у Ніжині. Чи відвідував ти її, і якщо так яке це справило вражання на тебе?

    1. Денис Андрійович Ралко Автор записи

      Сергій дякую за питання.
      Відповідаючи на ваше питання я скажу, що коли я їздив з батьками до Ніжина на екскурсію , то ми заходили до Миколаївської церкви.
      Мене вразила монументальність цієї будівлі, та росписи всередині неї.
      Дякую за ваш коментар!

  2. Костянтин Васін

    Зауважень до темы не має, тема розкрита повністю, на мою думку, але зайва информация присутня.
    Сама тема є дуже відомою та для багатьох цікавою.
    Ілюстрації преставленні в презентації є відповідними та цікавими.
    Осоьливо для мене тема не є новою адже протягом життя вже доводилось с нею зустичатися.
    Як ви ставитесь до данної теми чи є цікавим для вас більш глибші знання про бароко?

    1. Денис Андрійович Ралко Автор записи

      Дякую за ваше питання.
      Як я вже відповів , ця тема дуже близька мені, та я цікавлюсь нею у вільний час.

  3. Роман Ігорович Головатий

    Мені сподобалася доповідь. Хочу сказати, що автор обрав цікаву тему, матеріали було цікаво читати. Відчувається, що Денис плідно попрацював над доповіддю. Також хотілося б відмітити презентацію, поки що вона найкраща з тих, що я переглядав на даній конференції. Так що бажаю Вам удачі, спробуйте писати ще.

  4. Чабан Ярослав Юрійович

    Хочеться відмітити надзвичайно ґрунтовний аналіз даної доповіді, автор настільки детально розкрив поняття барокової культури загалом, та в Україні зокрема, що я з нетерпінням очікую на його наступні публікації.

    1. Денис Андрійович Ралко Автор записи

      Ярослав , я дякую за вашу позитивну оцінку , адже тема бароко в Українській культурі мені дуже близька.
      Дякую за ваший коментар.

  5. Шмирьов Андрій

    Дуже цікава доповідь вийшла,особливо було цікаво дізнатись про бароко у малярстві,адже я з цим ніколи не зустрічався.Було цікаво дивитись презентацію,адже немає нічого зайвого.
    бажаю успіху у наступних роботах.

Добавить комментарий