Целікін Вадим

ПРИЧИНИ ВИСОКОГО ЗЛЕТУ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ: ПИСЕМНІСТЬ І ОСВІТА.pdf

Націоанальнийтехнічний університет України

“Київський політехнічний інститут”, Інститут прикладного

системного аналізу

 

Феномен незвичайного злету культури Київської Русі пояснюють тісними зв’язками з Візантією, країнами Європи, Хазарією. Проте їхній влив був значним, але не вирішальним. Щоб досягти значних успіхів у мистецтві, архітектурі, літературі, щоб зерна інших культур могли зростати в новому середовищі, вони мали лягти в добрий ґрунт, яким був духовний та матеріальний світ східних слов’ян, насамперед полян.

Високий рівень культури Київської Русі мав вплив на розвиток культур сусідніх народів. Так, давньоруські літописи і сам процесс літописання простежуються у хроніках Матвія Паризького, польських та литовських. Величезним був влив київського фрескового живопису на розпис храмів Польщі, Чехії, Готланду. Культура Русі в усіх сферах виявила яскраву самобутність, заклала підвалини для розвитку культури України доби пізнього середньовіччя.

Культура Київської Русі не стала простим продовженням культури попереднього періоду. Глибокі зміни в суспільному житті українців (виникнення держави, формування давньоукраїнської народності тощо) привели до якісних зрушень у розвиткові їх культури, в результаті чого вона за порівняно короткий історичний проміжок часу досягла високого рівня і посіла чільне місце у світовій середньовічній культурі.

 

 

 

 

 

 

 

Феномен культури Київської Русі мав такі характерні ознаки та особливості:

 

Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само, як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі — релігійної проблематики, в архітектурі – культових споруд. У княжу добу сааме церква стає одним із найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.

Запозичення та творчепереосмисленнявізантійськихтрадицій, знань і канонів.Християнство, надавшиімпульсудержавотворчим та культурнимпроцесам на Русі, сприялопоширеннювізантійськоговпливу в різних сферах суспільногожиття і в культурізокрема, щобуло особливо відчутно на початку християнізації. У цейперіоддавньоруськалітературарозвивається в межах візантійськихканонів, яківизначалижанри (житія, проповіді, повчання) та стриманустильову манеру викладу. Іконопис, наслідуючивізантійськізразки, відрізняєтьсяабстрактністю і статичністю. В архітектурінабуваєпоширеннявізантійський стиль зодчества, запозичуєтьсятехнікацегляної та кам’яної кладки, переймаєтьсядосвідстворення фресок і мозаїк.

З часом почали виявлятисяглибиннідавньоруськіоснови. У літературіз’являєтьсяемоційне і пристрасне «Слово про Ігорівпохід» (1187), що не мало аналогівні у візантійській, ні у європейськійлітературі. З XI ст. у церковному живописізапочатковуєтьсяпроцесрозмиваннявізантійськихканонів: все частішетрапляютьсясвітськісюжети, релігійнікомпозиціїнаповнюються образами реальних людей, побутовими сценами, набуваютьнаціональних рис. Яскравим прикладом цього є фрески СофіїКиївської. СамеСофійський собор є матеріальнимуособленнямпоєднаннявізантійського стилю і місцевихтрадицій. Значнакількістьовальнихкуполів (бань) у кам’яних храмах є виявомвпливудохристиянськихтрадиційспорудження капищ (язичницькихкультовихспоруд)

Існування на Русідохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створеннямісцевоїсамобутньої культури. Роль візантійськоговпливу на розвитоккультуриРусібулазначною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов’янення» творчопереосмислювалося, якісновидозмінювалосяпідвпливоммісцевихтрадицій. Феномен давньоруськоїкультуривиріс не з пересадженоговарязькогоабовізантійськогосаджанця. Він є своєрідним синтезом місцевихтрадицій і досягненьсусідніхнародів Заходу та Сходу. Так, відомийскіфський «звіриний стиль» прикладного мистецтва, щосформувавсяпідвпливом культур Греції і Переднього Сходу, доситьпомітновиражений у галицькихкерамічних плитках, чернігівськомурізьбленні по дереву, київськихфібулах і змійовиках. Деякіелементи (висока культура плужного землеробства, керамічне та емалевевиробництво, певнібудівельнінавички) черняхівської та зарубинецькоїслов’янських культур (перша половина І тис. н. є.), на якихпомітнопозначивсявпливримськоїцивілізації, відродилися і розвинулися за часівДавньоруськоїдержави.

Ще у дохристиянськийперіодсхідніслов’янималисвоюписемність. Місцевенаселеннякористувалосяабеткоюіз 27 літер, з яких 23 відповідалигрецькомуалфавіту, а 4 (Б, Ж, Ш, Щ) малислов’янськепоходження. Літописнаінформація про будовупалацівкнягині Ольги, а такожвідкриттямонументальноїротондоподібноїархітектурноїспоруди, зведеноїмайже на 50 роківранішеславнозвісноїДесятинної церкви у самому центрікиївськогодитинця, переконливосвідчать про те, щоще в дохристиянськийперіодслов’янималивисокийрівень ремесла, певнуйогоспеціалізацію, які давали змогустворюватимонументальніспоруди на основі синтезу власногодосвіду та архітектурнихвпливівсусідніхнародів.

Форсованепіднесеннякультури, появановихкультурнихявищ. Виникнення і становленняДавньоруськоїдержависприялопомітномукультурномупоступусхіднихслов’ян, збагаченнюновимиздобутками.

Існуваннявласноїписемності та освіти — основнаознакацивілізованості народу. Засвідчене археологами значнепоширенняграмотності на Русі є безпосереднімнаслідкомрозвиткудавньоруськоїосвіти. Вже за часівВолодимира та Ярослава Мудрого шкільнаосвітабулаважливою сферою загальнодержавної та церковноїполітики. Про високийрівеньрозвиткуосвітисвідчитьіснуюча в той періоддиференціаціянавчальнихзакладів: палацова школа підвищеного типу (державнийнавчальний заклад, щоутримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовкисвящеників); світська (приватна) школа домашньогонавчання (головним чином, для купецького та ремісничогоміськогонаселення).

Накопиченнюзнань, обмінуінформацією, розвиткушкільництвасприялозаснування при храмах, монастирях та князівськихдворах бібліотек. Найвідомішимибуликнигозбірні Ярослава Мудрого, його правнука Миколи-Святоші, волинського князя ВолодимираВасильковича, ченцяГригорія. Книги активно переписувалися і поширювалися на Русі (за підрахункамивчених, їїкнижковий фонд налічувавщонайменше 130-140 тис. томів), незважаючи на їхнадзвичайновисокуціну. Так, за молитовник для церкви в Любомліволинський князь ВолодимирВасильковий заплатив 8 гривень, яких у той час булоцілкомдостатньо для купівліотариовець з 40 голів.

Книгописнімайстерні та бібліотеки стали тим фундаментом, на якомувирославітчизнянаоригінальналітература. Самобутнімлітературним жанром з моменту виникненнябулолітописання. Воноз’явилося на Русінаприкінці X — на початку XI ст. У 1037-1039 p. порічністаттібулиоб’єднані в перший давньоруськийлітописнийзвід. Вершиною історичної думки в межах літописноїтрадиціївважається «Повістьминулихліт», створена ченцемКиєво-Печерськогомонастиря Нестором у 1113 р. У Хлебніковському списку «Повістіминулихліт» Нестора названо автором цьоготвору. Як літописецьвінзгадується і в «Києво-Печерському патерику».

Нестор (?- після 1111) — чернецьКиєво-Печерськогомонастиря, письменник і, можливо, літописець. Був пострижений за ігумена Стефана (1074-1078) і ним же зведений у дияконський сан. Безумовнимвважається авторство Нестора двохжитій: Бориса і Гліба та ФеодосіяПечерського. ПершеподаєісторіювбивствасинівВолодимираСвятославичаїхнімзведеним братом Святополком Ярополчичем як одвічнуборотьбу добра зі злом. НаписанепізнішежитієФеодосія, одного з засновниківПечерськогомонастиря, визначаєтьсябільшоюхудожньою свободою.

 

Література

  1. Огієнко І. Українськацерква: У 2-х т. – К., 1993.
  2. Котляр М. Запровадженняхристиянства в Давньоруськійдержаві. – К., 1983.
  3. Київська Русь: культура, традиції. – К., 1982.
  4. Бойко О. ІсторіяУкраїни. – К., 1999.

Добавить комментарий