Кирило-Мефодіївське братство та його роль в національному самовизначення української культури ХІХ ст.

image_galleryСкачати в форматі PDF

Мінькач Дмитро

НТУУ «КПІ», Факультет Прикладної Математики, 3 курс, КМ-33

 

Вищим досягненням українського національно-визвольного руху першої половини XIX ст. була організація і діяльність Кирило-Мефодіївського братства. Ця національна патріотична організація виросла на традиціях українського суспільно-політичного руху попередніх поколінь і відкрила новий етап у боротьбі українського народу за своє національне і соціальне визволення.

Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська різночинна інтелігенція. Вона підхопила естафету українського опозиційного руху, яку не змогла втримати козацька старшина. Символом товариства став золотий перстень з вигравіюваними іменами слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. В товариство увійшло 12 осіб, діяло воно нелегально.

На членів Кирило-Мефодіївського товариства сильно впли­нули поезії Т. Шевченка. Автор рішуче виступав за визволення слов’янських народів від деспотизму, скасування кріпацтва, відродження вільної України. Ці твори могли читати всі: і селя­ни, і дворяни. Кожна з верств українського суспільства знахо­дила в його поезії відображення своїх прагнень. Шевченків заклик до одночасного національного та соціального визволення став основою програмних документів кирило-мефодіївців.

Невідомо, чи був Т. Шевченко безпосереднім учасником братства, але він спонукав його членів до активнішої роботи. Т. Шевченко займав більш рішучу, ніж інші, позицію, вважав, що лише просвітницької діяльності недостатньо й треба готу­ватися до повстання проти самодержавства.

Одним із засновників Кирило-Мефодіївського товариства був Микола Костомаров (1817—1885). Він народився в Україні, але мав російське походження, здобув освіту в Харківському університеті і після недовгого вчителювання на Волині одержав У 1845 р. призначення до Київського університету. У своїх лек­ціях з історії, книгах він показував не лише подібність, але й відмінність «двох народностей» (російської та української), дві засади історичного розвитку: демократичну козацьку в Україні та самодержавну, притаманну Росії. М. Костомаров вказував, що український характер формувався на поєднанні психології чутливого, наділеного любов’ю до природи, співучого, поетичного й водночас працьовитого господаря, хлібо­роба з його одвічним потягом до землі — з одного боку, й жадоби свободи, виплеканої в умовах степу й козацької вольниці, — з іншого. Українці, за М. Костомаровим, «знати не хотіли ні царя, ні пана». Він наголошував на невідповіднос­ті деспотизму й монархізму самій природі українства. Порівнюючи українську й російську менталь­ність, М. Костомаров вказав на істотні відмінності між ними. Зокрема, якщо росіяни прагнули утворити міцне общинне тіло на віковічних началах, що призвело до єдиновладдя і сильної держави, то українці завжди виявляли схильність до особистої свободи. Це спонукало їх утворювати «добровольні товариства», які не порушували права такої свободи.

Аналіз М. Костомаровим глибинних відмінностей росіян і укра­їнців став теоретичним обґрунтуванням самостійності двох наро­дів, підтвердженням наявності в них рівних прав на державність.

М. Костомаров висував ідею єдності пригноблених слов’ян­ських народів, що тільки й могла їх врятувати від національного та соціального гноблення. Ця ідея й лягла в основу діяльності кирило-мефодіївців.

Нарешті, великий вплив на сучасників мав член товари­ства Пантелеймон Куліш (1819-1897) — письменник, учений, педагог, громадський діяч. Крім літературно-художніх творів, П. Куліш підготував перший підручник з історії України для дітей старшого шкільного віку. У доповіді шефа жандармів графа Орлова Миколі І зазначалося: «Книги Куліша могли б так само впливати на малоросіян, як і вірші Шевченка, тим більше, що створені для дітей старшого віку».

Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія», основним авто­ром яких був М. Костомаров.

У «Книзі буття українського народу» показано основні події світової історії з давніх часів до середини XIX ст. Значна части­на тексту «Книги буття» присвячена історичній драмі України, яка виявилася поділеною між Польщею та Росією. Чужинці придушували свободу українського народу, ліквідували його державність — Запорозьку Січ і Гетьманщину, демократичний устрій, запровадили кріпацтво: «А німка цариця Катерина востаннє доконала козацтво і волю…». В кінці твору йшлося про історичне покликання України: підняти інших слов’ян на боротьбу за національне відродження в усіх сферах економіч­ного, соціального і духовного життя.

«Статут Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія» складався з двох частин: «Головні ідеї» і «Головні правила». В «Головних ідеях» вказувалося, що метою слов’ян повинно стати їх політичне об’єднання в федерацію, в якій кожен народ отримав би власну державність з демократичною (республікан­ською) формою правління.

Серед 11-ти «Головних правил» привертають увагу три, де говориться, що товариство утворюється з метою «поширення вищевикладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства». Товариство праг­нутиме усувати релігійну ворожнечу між слов’янами (католи­ками і православними). І найголовніше правило: «Товариство буде прагнути зарані про викорінення рабства і всякого при­ниження бідних класів, а водночас і про повсюдне поширення грамотності».

Певний час кирило-мефодіївцям вдавалося діяти таємно від властей. Вони збиралися на квартирах членів товариства, де вели дискусії, обговорювали документи товариства і його подальші плани. Свої ідеї вони поширювали в приватних бесідах з людьми, яким довіряли. Серед них найбільше було студентської і військової молоді, інтелігенції й дрібного чинов­ництва. У березні-квітні 1847 р. діяльність Кирило-Мефодіївського братства було викрито, а його членів заарештовано.

Кирило-мефодіївці справили величезний вплив на подальший розвиток українського національно­го руху. Наступне покоління україн­ських патріотів взяло на озброєння всі їхні головні ідеї: необхідність відродження Української держави

з демократичним (республіканським) устроєм, рівноправністю всіх громадян; встановлення в Україні справедливого соціально-економічного ладу; національно-культурне відродження укра­їнського народу. Ці ідеї якнайкраще відповідали конкретно-історичним умовам Наддніпрянської України і були сприйняті переважною більшістю української різночинної інтелігенції.

 

Список використаних джерел

  1. Кирило-Мефодіївське товариство [Електронний ресурс] // http://uateka.com/. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://uateka.com/uk/article/society/heritage/1198.
  2. Кирило-Мефодіївське товариство [Електронний ресурс] // https://uk.wikipedia.org/. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE-%D0%9C%D0%B5%D1%84%D0%BE%D0%B4%D1%96%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE#.D0.9F.D1.80.D0.BE.D0.B3.D1.80.D0.B0.D0.BC.D0.B0.
  3. Донік О. М. Кирило-Мефодіївське братство: ідея слов’янської федерації [Електронний ресурс] / О. М. Донік // litopys.com.ua. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: www./encyclopedia/knyga-donik-o-m-ukrayina-u-peredden`-ta-v-dobu-liberal`nykh-reform-1860-1870-kh-rokiv-kyyiv-2012/glava-1-kyrylo-mefodiyivs`ke-bratstvo-ideya-slov-yans`koyi-federatsiyi/.

Кирило-Мефодіївське братство та його роль в національному самовизначення української культури ХІХ ст.: 24 комментария

  1. Євген Шишин

    Добрий вечір, Хуповець Дмитро. Дякую Вам за досить вичерпні відповіді на мої питання. Одразу видно, що Ви вільно володієте своєю темою. В мене більше немає питань до Вас. Всього Вам найкращого!

Добавить комментарий