МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ЖИТТЯ МИКОЛИ ГОГОЛЯ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Черниш Андрій

НТУУ «КПІ», Факультет Прикладної Математики, 3 курс, група КВ-31

 

Микола Гоголь був великим прозаїком, драматургом, поетом. Більшість з нас знайомі з його основною біографією. Він народився 1 квітня 1809 року. Дані тези якомога повніше підкрелюють картину біографії такої цікавої та приховуючої особистості, як Микола Гоголь.

  • Гоголь походив з хворобливої родини. Так, у його батька Василя Панасовича часто траплялися лихоманки, а за кілька днів до смерті кров пішла через горло. А в роду матері були психічно хворі. Сама ж Марія була «вкрай вразлива, недовірлива» і приписувала синові все новітні винаходи і розповідала про це всім підряд. Картини Страшного суду, в дитинстві намальовані матір’ю, переслідували Гоголя все життя.
  • У сім’ї Гоголя було 12 дітей: шестеро хлопчиків і шість дівчаток, Гоголь був третім. Перші два малюки померли відразу після народження. А Миколою його назвали на честь чудотворної ікони Святого Миколая, що зберігалася в церкві Великих Сорочинців, де проживали батьки письменника. До речі, при народженні прізвище письменника була Яновський, і тільки в 12 років він став Микола Гоголь-Яновський.
  • Микола часто використовував оригінальні методи для самоствердження. Так, одного разу він … втопив кота в ставку. Крім того, у Ніжинському ліцеї, де навчався Гоголь, його побоювалися за скритність і несподівані небезпечні витівки. Микола ніколи не брав участі в бійках, при цьому міг дати кому-небудь влучне прізвисько. А одного разу, щоб уникнути покарання, Гоголь так переконливо прикинувся божевільним, що перелякав все гімназійне начальство.
  •   Гоголь був великим ласункою: за один раз він міг з’їсти банку варення. У в кишенях у нього завжди лежали солодощі. А будучи дорослим, Гоголь збирав у готелях цукор, який давали до чаю, і ховав, щоб потім гризти за роботою або розмовою. Письменника не могло зупинити навіть те, що він майже все життя страждав від болю в шлунку і кишечнику. Мало того, Гоголь детально описував у листах друзям свої «коліки» і «гемороїдальні запори». А ще хвалився знайомим: мовляв, його перевіряли лікарі з Парижа і знайшли патологію — шлунок розташований догори дном.
  • У Гоголя було багато хобі. Наприклад, він обожнював мініатюрні видання. Одного разу, абсолютно не знаючи математики, він виписав математичну енциклопедію тільки тому, що вона була видана в розмірі 10,5 × 7,5 см. Ще Гоголь любив рукоділля: в’язав на спицях шарфи, кроїв сестрам сукні, ткав пояса, до літа шив собі шийні хустки.
  • Крім цього, письменник захоплювався історією України. До речі, саме ці дослідження посунули його на написання епічної повісті «Тарас Бульба». Вона була вперше опублікована у збірнику «Миргород» в 1835 році один примірник цього журналу Гоголь особисто вручив в руки панові Уварову — міністру народної освіти, для того, щоб той підніс його імператору Миколі I.
  • Згідно із листуванням Гоголя, він закохувався в жінок два рази. Однак ці почуття не закінчилися нічим: живучи самотнім, він самотнім і залишився. У той же час у нього була гаряче кохана мати і сестри. Але й вони не мали сили зруйнувати його самотність.
  • Гоголь дуже любив подорожувати. Часто скитався по чужих краях, жив на знімних квартирах. Звичка до бездомів’я робила його диваком і аскетом. Своїх речей у письменника було не багато: вони вміщалися в великий портфель і маленький чемодан. У той же час в його гардеробі були: кольорові оксамитові жилети, світло-жовті нанкові панталони, синій фрак із золотими ґудзиками, строкаті краватки, довгий плащ і пуховий капелюх.
  • Микола Гоголь дуже соромився свого носа і саме тому на всіх його портретах його ніс виглядає по-різному. На думку істориків так художники намагались заплутати майбутніх біографів.
  • Дорога часто рятувала Гоголя. Так, одного разу в Римі раптово він звернувся до супутника з видом скоєного відчаю: «Врятуйте мене, заради Бога: я не знаю, що зі мною робиться … Я вмираю … я ледь не помер від нервового удару нині вночі … Відвезіть мене куди-небудь, та скоріше, щоб не було пізно «. Той зараз же найняв карету. Дорога в Альбано повністю зцілила Гоголя, він став спокійний і більш ніколи до цього епізоду не повертався.
  • В останні роки життя з Гоголем творилося щось неладне. На думку знайомих, він заразився малярією в 1839 році під час відвідування Риму. Незважаючи на те, що хвороба відступила, після цього у письменника почалися напади, непритомність і галюцинації. Так тривало до осені 1850 року, коли він, будучи в Одесі, відчув полегшення. Повернувся до Москви і здавався абсолютно здоровим і веселим. Гоголь зачитував друзям окремі фрагменти з другого тому «Мертвих душ» і радів, як дитина, коли бачив захват і слухав сміх слухачів. Але як тільки він поставив крапку під другим томом, йому здалося, що на нього обрушилася порожнеча і приреченість. Він відчув страх смерті, такий, яким колись страждав його батько.
  • За сім років до смерті письменник в заповіті попереджав: «Заповідаю тіла мого не хоронити до тих пір, поки не будуть видні явні ознаки розкладання. Гоголя ми не послухали, а при перепохованні останків в 1931 році в труні виявили скелет з поверненим набік черепом. Згідно з іншими даними череп взагалі був відсутній. Коли Гоголь був маленьким, його бабуся, Тетяна Семенівна, розповідала йому про божественну драбину: її спускали з неба ангели, подаючи душі померлого руку. Останніми словами Гоголя були : «Драбину! Скоріше давай драбину!»
  • Ніхто точно не знає, що трапилося в ніч на 12 лютого 1852. Біографи, збираючи інформацію по крихтах, з’ясували, що до третьої години ночі Гоголь ревно молився. Потім узяв свій портфель, дістав з нього якісь аркуші паперу, а все, що в ньому залишилося, велів негайно спалити. Після чого перехрестився і, повернувшись в ліжко, нестримно ридав до ранку.
  • Прийнято вважати, що в ту ніч Гоголь спалив другий том «Мертвих душ», але деякі біографи й історики, впевнені в тому, що це далеко від істини, яку вже навряд чи, хтось дізнається.
  • Через 10 днів, 21 лютого (за старим стилем), Микола Васильович Гоголь помер.

Мало кому відомо, що Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як «Гоголь-українець». Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою зображав він Україну, а тупою і дикою Московщину. «Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній.», — писав він у листі до другого українця — Михайла Максимовича, видатного нашого вченого.

Отже, все життя Гоголя досі залишається нерозгаданною загадкою. Його переслідувала містика, і після його смерті залишилося більше питань, ніж відповідей. Вони дають змогу подивитись на творчість письменника з абсолютно іншої сторони, намагатись пояснити якісь протиріччя та невідповідності та побачити його не ідолом, а простою, неймовірно тонкою та талановитою людиною.

Список використаних джерел

  1. Жаркевич Н. Біля витоків українського гоголезнавства: (Творчість М.Гоголя на сторінках журналу «Киевская старина») //Слово і час. — 2001. — № 8. — C. 53-56
  2. Чирка В. Духовна спадщина Гоголя //Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. — 2006. — № 10. — C. 41
  3. Поліщук Я. Микола Гоголь і українська література //Дивослово. — 2005. — № 11. — C. 29-32
  4. Ніколаенко О. Таємниці Гоголя //Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. — № 9. — C. 2-5.

МАЛОВІДОМІ СТОРІНКИ ЖИТТЯ МИКОЛИ ГОГОЛЯ: 7 комментариев

  1. Андрій Анатолійович Автор записи

    Дякую вам, Дмитро, Інна, Богдан, за ваші коментарі. Я дуже вражений, що нашому поколінню ще не байдуже минуле такого талановитого письменника, як Микола Гоголь!

Добавить комментарий