Художні інновації українського кубофутуризму (О.Богомазов, О.Екстер)

image_galleryСкачати в форматі PDF

Шабан Надія

НТУУ «КПІ», ІПСА, 3 курс, КА-35

 

Термін «кубофутуризм» виник з назв двох живописних напрямків: французького кубізму та італійського футуризму, які, здавалось би, важко синтезувати. Адже кубізм, хоча й розкладав (на «аналітичній» стадії свого розвитку) предмети і фігури, в цілому прагнув до конструктивності, до архітектоніки.  В основу кубізму було покладено бажання художників  реалізувати ідею геометризованого зображення дійсності. на становлення цієї ідеї значний  вплив  мали наукові від- криття кінця XIX — початку XX ст. Футуризм же – це надзвичайна динаміка, що руйнує конструкцію. Його кумири – рухшвидкість,енергія, він схиляється перед сучасною машиною, в якій бачить втілення естетичного ідеалу. Однак саме українські авангардні живописці – при більшому тяжінні до кубізму – об’єдналися під назвою кубофутуризму. Звільняючись від прямого наслідування натури,художники одержали певну свободу по-своєму інтерпретувати світ. Авторську концепцію кольору — кольоропис  — розробив В. пальмов,  який  вважав  за  потрібне  замінити   метод  творення   з речово-сюжетно-ілюзорного на кольоровий. річ мала  «існувати»  в картині лише як символ, як графічний знак, що доповнює колір.

Низка «класичних» прийомів французького кубізму та італійського футуризму, що засвоїли українські художники, стали певним фундаментом для формування власної концепції. Утім діапазон прямих запозичень був обмежений і зводився до освоєння окремих способів передання руху, який так і не став визначальним для українського мистецтва. Основними композиційними прийомами живопису кубофутуризму стали: інтегральне сполучення різномасштабних планів, радикально деформована перспективна побудова, гіперболізація та розчленовування предмета, оптика гротеску й т.п., що вирізняється не лише стилістичним новаторством, а й фундаментальним переосмисленням принципів мистецтва і не зводить український рух до будь- яких західноєвропейських взірців.

Першу виставку нового мистецтва в Україні, названу «Ланкою», за спогадами художника Д. Бурлюка, громадськість не сприйняла, а критика «зухвало обілляла брудом». 1914 року новоутворена група «Кільце» влаштувала свою (через світову війну першу і останню) виставку, в якій взяв участь 21 художник. У передмові до каталогу виставки, крім маніфестації основних теоретичних положень, було сказано: «Ми доводимо існування в нашому місті творчих сил».

Манера кубофутуристичного трактування, розкладання об’єкта на різноманітні геометричні сегменти простежуються в портретах В. Бобрицького «Портрет В. Євреїнова», О. Богомазова «Голова», «Портрет дружини», В. Бурлюка «Голова», Д. Бурлюка «Каменяр», «Жінка в хустині», В. Єрмилова «Дама з віялом» й ін. Художники, вважаючи форму зосередженням енергії, генератором сили, експериментували з площинними геометричними побудовами моделі, об’єкта, тла, навмисно деформуючи реальний образ, інколи надто примітивно, пропускаючи його через увесь спектр можливого сприйняття. Порушення художньої форми призводило до відновлення виражальних засобів.

Українські художники прагнули наситити світ кубізму барвистістю, почерпнутою з народної творчості — кераміки, лубків, ікон, вишиванок, ляльок, килимів, писанок, де зберігалася близькість до таємничих стихій життя. Тут немає прямих стилізацій, проте є ясна, ритмічна мова кольорів, які звучать дзвінко, локально, наділені силою, але зберігають при цьому вишукану палітру — синьо-фіолетові гами, джерело яких, з одного боку, — вплив фіолетових уподобань М. Врубеля та О. Мурашка, а, з другого, — колорит стародавніх київських мозаїк.

Специфіку кубофутуризму як мистецького явища визначають цивілізаційні та загальнокультурні процеси, зміна не лише художніх орієнтирів, але й самих підходів і форм вираження: використання трафарета, колажу, складної комбінаторики форм, ліній, об’ємів і площин. Українські художники, які сьогодні визнані представниками загальноєвропейського аванґарду – Давид і Володимир Бурлюки, О. Богомазов, О. Екстер, К. Малевич, А. Петрицький та ін. прагнули виразити динамічний дух часу за допомогою нових формотворчо- зображальних засобів, активних просторово-площинних зламів, косих зрізів і гострих кутів, складних ритмічних укладів, хаотичних нагромаджень пластичних елементів і ліній. Використовувані образотворчі прийоми свідомо скеровані на максимально ефективне ілюзорне передання динаміки руху – своєрідного символу доби.

На початку XX століття почали з’являтись теоретичні праці, які повинні були обгрунтувати принципи футуризму. Особливої уваги заслуговує трактат одного з фундаторів українського кубофутуризму Олександра Богомазова «Живопис та елемент» ,написаний у 1914 році в селищі Боярка неподалік від Києва.

У цій праці О. Богомазов простежив генезис художньої форми, що народжується від моменту руху первісного елементу – крапки. Звертаючись до елементів живопису – лінії, форми, живописної маси, середовища тощо, Богомазов оперує цими поняттями, розуміючи їх в динаміці, аналізуючи малярство як складну систему, що постійно змінюється, живе за своїми внутрішніми законами. У “Живописі та елементах” вперше розглядається ритм не лише як кількісна, але й якісна категорія і це стало новаторським відкриттям художника. Багато положень рукопису О. Богомазова випередили теоретичні досягнення “Супрематизму” К. Малевича (Вітебськ, 1920) і “Крапки та лінії на площині” В.Кандинського (написана взимку 1918-19 років, видана у 1926-у році в Баухаузі, Дессау). І можна стверджувати, що український майстер зробив вагомий внесок у становлення нової антологічної позиції форми у мистецтві XX століття, коли вона стверджувалася як самодостатня цілісність. Саме це і було найвищим досягненням вітчизняного безпредметного мистецтва. У своїй праці О. Богомазов кидає виклик художникам і глядачам, які не бажали визнавати закони революційного розвитку образотворчості, гостро критикували нове мистецтво. “Нове мистецтво тим і дороге, – пише він, – що воно висуває самостійну вартість елементу живопису, як носія відчуттів Художника Не безглузді звинувачення у прагненні до сторонньої мети, а усвідомлення Художньою Особистістю своєї сили владно притягує її на шлях нових відкриттів в Мистецтві. Киньте ж свої обвинувачення тим, хто приховуючи своє безсилля, поспішає запобігти смакам публіки”.

«Світ виповнений енергією руху, – розмірковує автор, – і спостережливе око бачить динаміку навіть у статичному предметі («гора насувається», «рейки біжать», «стежка в’ється»)». Предмет для кубофутуриста – не інертна матерія: «Київ у своєму пластичному об’ємі виповнений прекрасного і розмаїтого глибокого динамізму. Тут вулиці впираються у небо, форми напружені, лінії енергійні, вони падають, розбиваються, співають і грають». Художник, розуміючи це, може зімітувати своє переживання за допомогою ліній і форм. «Людина штовхає тачку вулицею додолу, – тлумачить О. Богомазов свою картину з подібною назвою. – Довгі прямі лінії дерев’яних ручок, кут, утворений ящиком, рухлива постать людини і коліс творить такий натиск руху, що викликає в сусідніх будинках опір та ілюзію руху, протилежного тачці. Ясно спостерігається, як лінії чотириповерхового будинку наче пручаються, змінюють свій напрямок, щоби встояти і не бути зметеними концентрованим рухом тачки і людини .»

Трактат О. Богомазова споріднений з теоретичною роботою абстракціоніста В. Кандинського «Про духовне у мистецтві» і книгою Глеза-Метценже «Про кубізм». Але глибина і переконливість обгрунтування нового мистецтва робить його працю безприкладною. Про Богомазова кажуть, що він поставив кубофутуристичний зір не лише художникам, а й поетам: «Трикутні скелі, призматичні кручі, зигзаг розколин, креслених по них, кристали гір, зубчасті та блискучі . Піднісся конус нової гори» – це рядки з вірша М. Бажана про Кавказ.

Послідовність творчих переконань О. Богомазова виявилася в його прагненні до аналітичного розкладу форми, що завершується художнім синтезом, та в його особливій шані до оновлюючих сил технічного прогресу. Не випадково серед кращих полотен майстра такі картини, як “Трамвай (Львівська вулиця, Київ)” (1914), “Монтер”, “Поїзд” (обидва—1915). Грунтовно і логічно творче кредо художника втілюється у вже згаданому рукопису. О. Богомазов намагався знайти об’єктивні закони перекладу емоційного впливу предмету зображення на картинну площину, і це надзавдання він вирішував не лише в теорії, але й на практиці.

У подальшій творчості художник послідовно розвивав саме кубофутуристичні традиції, збагачуючи їх новими знахідками. У другій половині 1920-х років він працював над проблемами колориту, шукаючи закономірностей співвідношення локально забарвлених кольорових плям на площині. Яскравим прикладом синтезу творчих розвідок О. Богомазова в цьому періоді є картини “Правка пилок” (1927), “Пилярі” (1928-29), “Тирсоноси” (1929). Збереглися також чудові портрети дочки (1926 і 1928 рр.).

Духовний світ художника був багатим та змістовним, про що красномовно свідчать зокрема його листи до близьких і друзів та нотатки у щоденнику, який він вів із 1899-о року. О. Богомазов хотів самотужки розібратися у найсуттєвіших питаннях буття, осмислити роль і призначення людини, митця. Наукові дослідження О. Богомазова, його аналітична творчість не повинні, однак, заступати живої людини, романтика, мрійника, який вірив у безмежні можливості Почуття, Краси, Творчості. “Розумом без почуття ніколи не збагнути краси, – писав він до своєї майбутньої дружини, – бо логіка розуму не збігається з логікою краси, для якої існують зовсім інші масштаби, яких не виміряти логічним аршином. Красиві є зірки, красива й троянда, та чому? Розум не скаже, скаже лишень, що зірок з неба не зняти, троянду можна зірвати. А Краса скаже: зірка прекрасна, інколи я знімаю її з неба і прикрашаю трояндою мого кохання” (лист від 29.07.1909 р.).

Як і всі кубофутуристи, Богомазов віддає перевагу урбаністичним сюжетам («Потяг», «Базар», «Київ. Гончарка»), але на відміну від італійського футуриста Марінетті, що з гіркотою ганьбив свою Венецію («ринок лахмітників»), від інших, хто трактував тему міста як місця, де руйнується і гине особистість, він вважав, що » місто б’є особистість, але воно таки може і викувати » Перенапружений урбанізм французьких кубістів та італійських футуристів у Богомазова пом’якшувався. Темп і тіснява міста у нього поєднується з м’якими рухами людей.

Іншим яскравим представником українського кубофутуризму є Олександра Екстер – одна з найвизначніших українських художників-новаторів. Вона стала малювати абстрактні роботи, але не в стилі Василія Кандинського чи Казимира Малевича – це були два зовсім різні напрями, – а створила свій кубофутуристичний варіант абстракціонізму. Воно вдалося їй легко, бо вона зрослася з українським народним мистецтвом, де головне – пульс орнаменту, ритміка, рух, нерв. І це було передчуттям всього, що потім відбулося в мистецтві ХХ ст…

Творча кар’єра Олександри розвивалася стрімко й бурхливо — в 1901-1903, 1906 роках відвідувала Київське художнє училище, де викладали В.Менк, І. Селезньов та ін. В 1907 р. декілька місяців займалася в Академії Гранд Шом’єр в Парижі. Щоправда, професор Карло Дельваль «дорікав художниці за екстравагантність її кольорів і внаслідок гострих суперечок вона, з рештою, змушена була піти з академії» [1], — свідчить В. Маркаде. Але поїздки до Парижу мали надзвичайне значення для формування творчої особистості О. Екстер — шлях її мистецтва починається з імпресіонізму й веде спочатку до кубофутуризму, а далі — у безпредметне мистецтво та конструктивізм. «Пошуки колористичної виразності, співвідношення та взаємодія кольору — головна риса, що вирізняє творчість художниці. Сміливий, відкритий, напружений колорит її робіт, ніби гігантська пружина, яку стримувало то учнівство, то вплив кубізму, розгорнувся і зазвучав на повен голос лише у середині 1910 років. Тоді стало зрозумілим, що, не дивлячись на всі французькі «префікси», творчість О.Екстер глибокими коріннями пов’язана з українською культурою». А ось що пише В. Маркаде про особливості живопису О. Екстер: «Звихрені спіральні рухи, кожна частина яких вражає розбурханістю кольору, творять бароккову пишноту, що нагадує картини Балли чи Боччоні. Російські авангардисти можуть заперечувати будь-який вплив італійського футуризму, проте визволення від академічних пут прийшло до них з Італії і від французьких кубістів. Але в Екстер всі ці впливи переплавилися під гарячим подихом українського барокко» .

Олександра Екстер була тою ланкою, що з’єднувала найновіші прояви європейського живопису з авангардними рухами в Україні та Росії. Впливи французького кубізму, а пізніше — італійського футуризму (завдяки знайомству з А. Соффічі та Т. Марінетті) поєдналися у творчості художниці у своєрідному синтезі — кубофутуризмі, який поширився серед російських митців. Ось що пише про цикл О. Екстер «Міста» Я.Тугендхольд: «Декоративний інстинкт ніколи не згасав у Екстер. Її кубістичні полотна завжди формуються, як рясно заповнені, рівномірно насичені формою килими. В них немає порожнечі...». Дійсно, робота художниці «Місто Київ» (1911) вражає кубістичною виразністю ліній та водночас динамізмом — характерною рисою футуризму.

Проаналізовано основні засади мистецтва кубофутуризму, які найвиразніше проявилися в пейзажному та портретному жанрах О. Екстер. У більшості робіт головним героєм на полотнах стає міський архітектурний пейзаж з панівною урбанізацією. У творах «Місто вночі, «Генуя», «Флоренція», «Венеція» та ін. художниця формує особливий тип міського пейзажу з геометричних форм, характерних для образотворчої мови кубофутуризму – циліндрів, еліпсів, овалів, створюючи гру відцентрових і доцентрових сил з чітким ритмом. Рух живописної поверхні, буяння кольорового шару є аналогом динаміки міського простору.

Знайомлячи українських митців з європейським модернізмом, Олександра Екстер пропонує і власні авангардні твори у 1908 р. у Києві її роботи демонструються на виставці «Ланка», у 1909 й 1911 рр. відбулися виставки в Одесі на Салонах Іздебського, тоді ж Олександра Олександрівна стає членом групи «Бубновий валет», яка розвивалася в дусі кубофутуризму. В 1912 р. роботи Екстер вперше експонуються в Парижі, на 28й виставці «Салона незалежних» разом із М. Шагалом, В.Кандинським та багатьма іншими. А  у 1914 році в Києві проходить виставка групи «Кільце» («Кольцо»), де також були її роботи. Художниця брала участь у виставках різних груп та художніх напрямків — від кубістів та футуристів до конструктивістів, була членом групи «Бубновий валет», «Спілки молоді», конструктивістської групи «5х5=25» А. Родченка.

У 1915 році під впливом автора «Чорного квадрата» Казимира Малевича художниця захопилася безпредметним мистецтвом, розробляла теми динаміки й ритму кольорових площин. Тоді ж узялася й за побутові речі, створюючи ескізи кубістичного оздоблення для суконь, хусток, скатертин та посуду. Приятелька художниці, знавець українського народного мистецтва Євгенія Прибильська знайомила її з традиційною орнаментикою. А разом із дружиною предводителя київського дворянства, меценаткою Наталею Давидовою мисткиня колекціонувала українські вишивки, килими та кераміку. Була членом Кустарного товариства при земстві, що відновлювало народні промисли.

Протягом 1918-1920 рр. Олександра Екстер жила в Одесі та Києві. В Одесі започаткувала дитячу художню школу, де у викладанні використовувала прийоми безпредметного живопису, потім, разом з І.Рабіновичем, відкрила в Києві майстерню декоративного мистецтва, приймаючи замовлення на театральні та декоративні роботи.  Серед її учнів були Н. Шифрін, А. Тишлер, А. Петрицький та багато інших молодих талантів. А. Тишлер згадував, що «під час відвідин студії на нього справило враження не стільки заняття, скільки  атмосфера — мансарда будинку на Фундуклеївській та творча еліта Києва, що її представники бували там: Ф. Еренбург, О. Мандельштам, В. Шкловський та багато інших» . У 1919 році вона разом зі своїми учнями прикрашає величезними декораціями Московську, Софійську та Преображенську вулиці Одеси до свята 1-го Травня. А пізніше — у Києві, разом з іншими малярами бере участь у розписах агітпотягів та пароплавів.

Олександра Екстер брала участь у виставці «Український живопис XVII-ХХ сторіч» у Києві, а з 1930 р. оселилася в передмісті Парижа — Фонтенео-Роз.

З’явившись у Парижі, Олександра Екстер майже одразу починає працювати в «Академі Модерн», яку в 1924 році заснували А. Озанфан і Ф. Леже. Тут панували ідеї «Еспрі нуво» — журналу, який з 1920 р. випускали Озанфан та Жаннере (Ле Корбюзьє), ідеї «конструктивного духу» й «конструктивного синтезу» в мистецтві. «Академі Модерн» була задумана як учбовий заклад вищого гатунку, а вступити до неї можна було, лише отримавши традиційну освіту. Засновникам здавалося, що час вимагає не окремих вдалих полотен, а величезного потоку живопису. Мета — нова архітектура, і живопис має знайти в ній нове буття. Як писав Леже: «у споруді має гармонійно злитися вплив трьох мистецтв: архітектури, живопису і скульптури… Можна акомпанувати стіні, можна руйнувати її й можна створювати новий простір…» Ле Корбюзьє: «Економія — це основна умова краси. Економія у піднесеному сенсі». На відміну від Озанфана і Леже, які ставили чіткі й визначені завдання перед учнями — певний набір форм, визначена фактура поверхні полотна, гранична економність конструкції образу, Екстер займалася ще й вихованням особистості художників: у кожному з своїх учнів вона бачила перш за все індивідуальність. Розповідає Естер Мартинченкова-Шилярова: «Все починалося з літератури. Екстер вимагала від нас знання античної класики… «Оди» Горація ми мали вчити майже напам’ять — причому в оригіналі. Відчувати їхній ритм, конструкцію, вагу слова та його, так би мовити, колір, рух, масу. Горація вона вважала неперевершеним майстром композиції та ритму. Ми мали постійно читати середньовічну поезію — італійську,  іспанську, французьку, розуміти й відчувати національні епоси. І, звичайно, ми штудіювали поезію нову — Бодлер, Рембо, Верлен, Аполлінер, Сандрар… Артюра Рембо Екстер безмежно любила, вона говорила: звук Рембо подібний кольору. Як у живописі художниця відчувала «звук кольору», так у поезії вона безпомилково вгадувала «колір звуку». Найчастіше вона згадувала «Голосівки» Рембо. Ми обов’язково працювали в Луврі, наслідуючи манеру старих майстрів. Відвідування виставок автомобілів, літаків, станків також було обов’язковим. Щоправда, Екстер не вважала, що саме в машині, в естетиці машини — шлях до нового стилю. Скоріше навпаки — новий стиль має народжувати образ машини»

«Так, як кубічний живопис, конструктивістські ескізи Екстер часто нагадують український народний живопис або гаптування. Якщо уважно придивитися, то загальне виникає неспростовно: чітка та ритмічна мова кольорів, зіставлення кольорового ритму з лінійним, колористика — наприклад, постійний діалог червоного та чорного та багато іншого…», — характеризує творчість художниці Г. Коваленко. І закінчити наш короткий нарис варто цитатою зі спогадів Е. Мартинченкової-Шимерової: «Театр був для Екстер постійним джерелом натхнення. Вже хвора, в 1948 році пише вона серію неперевершених ескізів до «Оресте» Есхіла. Після війни не було свідчень про те, як складаються справи в Камерному театрі, а згадувала про нього й Таїрова художниця дуже часто. І є, мабуть, щось символічне в тому, що померла вона за декілька місяців до закриття Камерного театру» .

«Екстер поєднала народне мистецтво з авангардизмом, — розповідає «УМ» знаний мистецтвознавець Дмитро Горбачов. — У селі Скобці (нині Василинівка, неподалік Борисполя) та у родовому маєтку Давидових у Вербівці вона давала селянкам ескізи знаменитих авангардистів, і народні художниці творили вишивки в кубістичному та супрематичному стилі. І для них це не було дивиною, адже «ліве», абстрактне мистецтво в основі своїй орнаментальне, як і традиційне народне. Екстер і її товариші взяли від українського мистецтва барвистість. А народні митці під впливом творчості абстракціоністів стали робити власні художні композиції не статичними, а динамічними. Відбулося взаємозбагачення професійного і народного мистецтва. І це було унікальним явищем у світовій культурі».

Висновок

«Український Пікассо» Олександр Богомазов і Олександра Екстер були не лише знаковими постатями в історії української культури. Зокрема Богомазов вважав, що мистецтво вбиває людину землі, щоб відродити в ній сина Неба. Вони пропонували новий спосіб мислення — мистецтво мало перетворитися на власне життя.

Український мистецький авангард творив справді високе мистецтво. 10–20-ті роки становлять собою цілу епоху в житті України. В цей період істинно ренесансного злету Україна показала, яке багатство талантів і обдарувань має наш народ. Митці й науковці натхненно, наполегливо працювали у різних умовах – і колоніального існування в останні імперські роки, і в суворі, жорстокі часи війни й революції, і в перші – ще сприятливі для розбудови національної культури – пореволюційні роки; творили надзвичайно інтенсивно і плідно (наче передчуваючи нетривалість цих умов) науку і мистецтво найвищого рівня. Тому таким вагомим став тогочасний вітчизняний доробок і такий значний його внесок у світову культуру.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Прокопчук І. Специфіка українського кубофутуризму в контексті західноєвропейського художнього процесу / Інна Прокопчук // Альманах наукового товариства «Афіна». – Рівне : РДГУ, 2006. – С. 166–170.
  2. Маркаде В. Укр. внесок до авангардногомистецтва поч. 20 століття // Сучасність, ч. 7 — 8. Мюнхен 1980.
  3. Коваленко Г. Олександра Экстер в Париже // Театр, 1996. — № 2. — С. 105-106.
  4. Александра Экстер. От импрессионизма к конструктивизму //  Авт. вст. ст. — М. Колесников. — М., 1988. — С. 5.
  5. Рассел Б. Історія західної філософії – К., 1994.
  6. Прокопчук І. «Прекрасне» у кубофутуристичному портреті : за межами свідомості (принцип відносності) / Інна Прокопчук // Вісник ЛНАМ. – Вип. 18. – Львів : ЛНАМ, 2007. – С. 51–63.

Художні інновації українського кубофутуризму (О.Богомазов, О.Екстер): 8 комментариев

  1. Левенчук Людмила

    Шановна Надіє!
    Дуже сподобалася ваша доповідь. Ви змогли дуже влучно розкрити тему художніх інновацій українського кубофутуризму.
    Успіхів Вам!

    1. Надія Володимирівна Шабан Автор записи

      Шановна Людмило!
      Я вдячна за вашу високу оцінку моєї роботи . Приємно знати , що в доповіді Ви знайшли цікаву для себе інформацію .
      З повагою Надія Шабан.

  2. Антон Миколайович Цислицький

    В доповіді автор дуже добре описав, як зародився напрям кубофутуризм та його вплив на український живопис.

    Надіє, які роботи кубофутуристів Ви можете порадити для ознайомлення з цим напрямом?

    1. Надія Володимирівна Шабан Автор записи

      Шановний Антоне!
      Дякую за схвальну оцінку доповіді. Оскільки я розглядала творчість декількох авторів то можу порадити роботи О.Богомазова такі як «Потяг», «Трамвай» ,»Київ.Гончарка»», та О.Екстер «Місто вночі», «Генуя»,«Флоренція» вони найточніше відображають течію кубофутуризму.

  3. Катерина Верига

    Ваша доповідь про вклад Екстер та Боголюбова в багатьох аспектах, таких, як образотворче мистецтво та теоретичні обгрунтування різних його видів, вражає своєю різноплановістю та повнотою. Однак було б також цікаво дізнатися, все ж який внесок О.Богомазова у розвиток українського мистецтва є найвагомішим?
    Дякую!

    1. Надія Володимирівна Шабан Автор записи

      Катерино, дякую за питання!
      На мою думку найвагоміщим внеском була наукова праця «Живопис та елемент» , оскільки в ній О.Богомазов не тільки проаналізував розвиток художньої форми починаючи від її зародження , але також зумів сформулювати свої новаторські ідеї , які згодом вплинули не тільки на кубофутуризм , але й на українське мистецтво в цілому.

Добавить комментарий