ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД «НОВІТНЬОЇ» НАЦІОНАЛЬНОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ У ТВОРЧОСТІ ХУДОЖНИКІВ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.

image_galleryСкачати в форматі PDF

Шаріпова Марія

НТУУ «КПІ», Науково-навчальний комплекс «ІПСА», 3 курс, група КА-34

 

Щоб правильно визначити основні витоки художньої української культури першої половини XX століття,  ми маємо згадати і проаналізувати загальні тенденцiї розвитку світової культури в цей час.

На початку XX ст. в сфері художньої творчості — в літературі, архітектурі, живописі, музиці, театральному мистецтві — виникють течії, групи та  школи, які прийнято позначати загальним терміном “модернізм” (сучасний, новий). Модернізм не є спробою знайти щось спільне в роботі майстрів, навпаки, їх об’єднує ріноманітність і різноплановість. Вкожній з цих течій присутній авангардизм, що являю собою форму зречення визнаних норм і традицій, бунт проти старих форм як i в мистецтвi, так й у життi взагалi. У той же час у рiзних майстрiв абсолютно рiзними були, з одного боку, цілі, а з iншого — тон і спрямованість протесту.

Особливо цінуєтьсяунікальність, впровадження особливого, ні на кого не схожого образу, що пов’язано зі зміною в загальних естетичних нормах. Навiдміну від старого пошуку прекрасного, коли все мистецтво минулого століття пронизане гуманізмом, в XX столітті, головним критерієм стає  так звана потворність, зникаілісна людська особистість як ідея, що може призвести до зміни фундаменту і основ творчості. Натомість головною цінністю стає внутрішній світмитця, його право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.

Образотворче миcтецтво cтає cферою, де на початку cтоліття найбiльш очевидно проявляється протест, художній пошук і новаторство. Основними напямками в цей час стає  cюрреалізм і абстракціонізм.

Повертаючить до художньої культури України, потрібно зазначити, що тут на ситуацію впливає також і кардинальні політичні зміни, що стаються в 1917 році. В першій половині XX століття, ми охоплюємо три етапи  розвитку української кольтури: дореволюційний (до 1917 року), короткий етап відновлення української державності, перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії відкрила певні реальні можливості для відродження української культури (1917-1921 рр.), і власне радянський, я кий триває аж до 1991 року року (тут ми розглянемо добу злету 20-х рр. покоління «розстріляного відродження», яке вже в 30-ті рр. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, працівників культури, але й звичайних її носіїв).

На початку 20 століття на сцені українського живопису виступають такі митці як Микола Пимоненко (25 лютого 1862– 13 березня 1912), він зображує красу і мальовничість природи, а також український побут. Найбільш відомі його роботи – «Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії», «Сінокіс», «Проводи рекрутів». Загалом розвивається пейзажний живопис, серед пердставників якого виступає Сергій Васильківський (7 жовтня 1854 – 24 вересня 1917), який оспівує українську природу на своїх полотнах «Отара в степу», «Ранок», «Козача левада», «Степ на Україні», «В Запорізькому степу», «На Харківщині», в цьому жанрі також виступають Володимир Орловський (20 січня 1842 – 19 лютого 1914) «Затишшя», «Повінь», «Березовий гай»,  Киріак Костанаді (21 вересня 1852 — 31 жовтня 1921) «Світла хмаринка», «На терасі», «Синя хмаринка», «Галки».

Майстрами портретного живопису були Іван Труш (17 січня 1869 – 23 березня 1941 р) його відомі портрети Івана Франка, Лесі Українки, брати Федір (10 травня 187930 липня 1947) та Василь (31 грудня 1872 – 15 листопада 1952 ) Кричевські, Олекса Новаківський (2 березня 187229 серпня 1935 ) « У задумі», «Портрет Анни-Марії» «Портрет Галини Голубовської».

Говорячи про образотворче мистецтво початку XX століття потрібно згадати про історичні концепції в живописі, багатий на великі політичні події час змушував митців звертатись до цього жанру, зображувати вагомі подіі історії України. Майстер батального жанру Микола Самокиш (13 жовтня 186018 січня 1944) створив ряд масштабних картин на історичну тематику: «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва», «Бій Івана Богуна з польським магнатом Чарнецьким» та інші, Самокишеві належить також багато майстерно виконаних графічних ілюстрацій в літературі цієї доби.

Фотій Красицький (12 серпня 18732 червня 1944) також звертився в деяких своїх роботах до історичного жанру «Гість із Запоріжжя»,  «Якби ви не панич…», Красицький є  також родичем Тараса Шевченка, саме тому напевно в його творчості панує шевченківська тематика. Автором багатьох історичних полотен також є Микола Івасюк (16 квітня 186525 листопада 1937) з-під його пензля вийшли такі роботи «Битва під Хотином», «Богдан Хмельницький і кримський хан під Кам’янцем-Подільським», «Іван Богун у бою під Берестечком».

Розглядаючи образотворче мистецтво будь-якого історичного періоду, обов’язково необхідно послилатись на політичне і соціальне становище в цей час, отже розглядаючи 1917-1921 роки, згадаємо боротьбу за незалежність і становлення Української народної республіки, тут виступає великий митець і патріот україни, Георгій Нарбут ( 25 лютого  1886 23 травня 1920) —художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Його творчість це яскрава сторінка в українському мистецтві. Нарбута цілком справедливо називали одним з найвизначніших графіків сучасності. Визначальний вплив на Нарбута справило давнє українське малярство і графіка XVIIXVIII століть, геральдика українських родів, графіка українських рукописів і стародруків.

З часом Нарбут виріс у глибоко оригінального митця, довкола якого утворилась ціла школа з його послідовників у галузі графіки й ілюстрування книжок. Ним, разом з його сучасниками: Василем КричевськимТимофієм і Михайлом БойчукамиІваном ПадалкоюВасилем СедляремОленою КульчицькоюАнтоном СередоюОлексою НоваківськимПетром Холодним та іншими майстрами започаткував стильові ознаки українського мистецтва 20 — 30-х років в графіці.

Визначним досягненням Нарбута і всієї української графіки є його «Українська абетка» (1917), в якій художник досяг граничної простоти й водночас вишуканості композиції, малюнка й кольору. Нарбутівська «Українська абетка» й донині залишається неперевершеною завдяки високій майстерності художника й глибокому розумінню ним шрифтового мистецтва.Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але через передчасну смерть він встиг виконати лише одну ілюстрацію.

Загально світова тенденція в живописі – авангардизм, знайшов своїх представників і в Україні також. Більш того, український авангард запропонував своє світорозуміння і погляд на мистецтво. Найвидатнішим українським і одним з найвідоміших у світі представників цьго жанру є Казимир Малевич (11 лютого 187815 травня 1935 ) про художню спадщину Малевича можна сказати багато, але найголовніше, що ця видатна постать авангардного мистецтва був одним з засновників таких жанрів як  суперматизм  та кубофотуризм. Його творчість черпала свою силу у фольклорних джерелах. Чорний, білий та червоний квадрати, як і вся творчість Малевича, добре відомі у світі. Квадрат у супрематичному виконанні є найбільш чистим, незалежним від матерії духовним буттям, позбавленим асоціацій. Звичні просторові орієнтації людини зникають у його творах. пізніше найчастішими образами в його роботах стають селяни і селянки,  як втілення енергії природи і Всесвіту.

Олександр Богомазов (27 березня 1880 – 3 червня 1930) у трактаті «Живопис та елементи» виклав свої погляди на авангардне мистецтво, розробив його засади. Картини «Потяг», «Базар», «В’язниця», «Львівська вулиця в Києві» стали зразками кубофутуризму та експресіонізму. Вони вирізняються чіткою ритмікою кольорів, їх синьо-фіолетовим вираженням.

Михайло Бойчук — непересічна постать в українському жівопісі цього часу. Окрім власного здобутку, він став засновником школи монументального українського мистецтва, яке поєднувало конструктивні особливості живопису візантійського та епохи італійського Відродження. Михайло Бойчук виховав цілу плеяду художників, так званіх бойчукистів, завдяки яким, український живопис 20-30 рр. Взійшов на сцену світової культури, про що свідчать численні виставки, у яких брали участь послідовники й учні Михайла Бойчука, велика кількість публікацій, присвячена бойчукізму як мистецькому явищу.

Творча програма Михайла Бойчука полягала у послідовному вивченні й використанні візантійського та давньоукраїнського церковного монументального малярства, мистецтва італійського Проторенесансу, української книжкової гравюри та народної картини. Пройшовши тернистий шлях науки у Віденській, Краківській академіях, тривалий час перебуваючи в Парижі серед розмаїття течій, напрямів та стилів, що вирували в столиці європейського культурного життя початку ХХ століття, Михайло Бойчук прагнув витворити новий монументальний стиль, в якому б органічно поєднувалися ці засади. До його послідовників належали школи Тимофій Бойчук (27 вересня 1896 – 1922) брат художника, Оксана Павленко (1896 – 1991) , Іван Падалка, Василь Сідляр (12 квітня 1899 – 13 липня 1937) , Микола Рокицький (6 квітня 1901 – 11 лютого 1944) та ін. Вони оформляли Київський оперний театр, художній інститут, український павільйон сільгоспвиставки в Москві, один з харківських театрів. Це були перші зразки українського та й усього радянського монументального мистецтва. Михайла Бойчука, як і багатьох інших талановитих митців, спіткала доля інтелігенції «розстріляного відродження».

Активізація художньої культури кінця XІX — початку XX століття  породила численні угрупування і навіть художні регіональні школи — київську, одеську, харківську, львівську і закарпатську. все це було передумовами до створення єдіної консолідації художників в Україні.

Так в 1938 році заснувалась Спілка художників України (СХУ). Спершу 1933 у Харкові було створено оргкомітет, який підготував створення СХУ (1938). Входила до складу Спілки художників СРСР. Першим головою правління Спілки був харківський художник І. В. Бойченко (1938 -1941), під час Другої Світової війни спілку очолював О. С. Пащенко (1941-1944), а в повоєнний період В. І. Касіян (1944-1949). Таке угрупування мало неабіякий вплив на творчість художників, можливість ділитися своїми ідеями і творчимі здобутками допомогає об’єднувати зусилля, особливо в такий складний для української культури воєнний час.

Умови воєнного часу вимагали перебудови всього художнього життя, підвищеної уваги до агітаційно-масових форм. Бригади художників виїжджали на фронт, заводи, у колгоспи, вели активну художню пропаганду і збирали матеріали для майбутніх творів. Кореспондентами фронтових газет, авторами бойових листків були О. Будников, М. Огнівцев, П. Пархет. Багато художників працювали безпосередньо у військових частинах, у редакціях фронтових газет, зі зброєю в руках боролися проти ворога. Нелегкими шляхами війни пройшли відомі українські художники І. Макогон, С. Григор’єв, С. Єржиковський, О. Любимський та майбутні майстри українського образотворчого мистецтва В. Бородай, В. Задорожний, І. Гуторов та ін. Смертю хоробрих полягли в боях за батьківщину скульптори Б. Іванов та Г. Пивоваров, живописці Ф. Кличко, П. Сударик, О. Нестеренко, графіки В. Нерубенко, Л. Вербицький, П. Горілий. З усіх жанрів образотворчого мистецтва в цей період найінтенсивніше розвивається графіка.

Аналізуючи живопис цього часу неможливо не згадати такий вид мистецтва, як плакатна графіка, в тяжкі для розвитку мистецтва роки громадянської війни і другої світової війни вона стала одним з найоперативніших і найактуальніших видів мистецтва. Тут дуже рельєфно віддзеркалюється різнобарвна картина боротьби і зіткнення різноманітних поглядів, гострих дискусій. Кращі плакати цього періоду відзначаються актуальністю, різноманітністю художніх прийомів. Творці плаката зробили великий поступ в освоєнні специфіки плакатної форми, вносячи своє, національне її розуміння. У багатьох плакатах спо- стерігається намагання глибше відбити особливості народного ха- рактеру, знайти характерний типаж, підкреслити національне в одязі, засобах художнього виразу. Такими є плакати, створені І.Падалкою і Т.Бойчуком. У сатиричних жанрах працювали також художники К. Агніт-Скледзевський, В. Гливенко, О. Козюренко, В. Литвиненко. їхні сатиричні плакати не лише викликали сміх, а й утверджували впевненість у розгромі фашизму.

Друга світова війна була серйозним екзаменом для української культури. Ніколи до того перед мистецтвом не стояли такі складні й відповідальні завдання. Ніколи ще діячам культури не доводилося працювати в таких тяжких і несприятливих умовах, у які поставила їх війна. І слід зазначити, що українська культура і її творці виявилися на висоті свого покликання: вони все підпорядкували завданням розгрому ворога. В складних умовах війни культура стала могутнім знаряддям у боротьбі проти фашизму та його людино ненависницької ідеології.

Війна стала переломним моментом в житті цілого покоління, і як наслідок, культури і мистецтва. У післявоєнний період героїка недавніх подій залишалася одною з головних тем в живописі українських митців. Отже тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено велику кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і переживання стали підґрунтям для написання полотен Д. Безуглим «Форсування Дніпра», С. Отрощенком «Німецькі окупанти на Україні», Л. Чичканом «Помстимося», С. Самусєвим «Подвиг сержанта Якова Приходька». Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбиття у творі Т. Яблонської «Ворог наближається».

Авторами полотен на тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учасники боїв, що, безумовно, позначилося на характері їхніх полотен. Серед представників батального жанру післявоєнного часу виступають також Олександр Будников (25 серпня 1914 – 1982)  «Стояти на смерть», Юрій Волков (26 червня 1921 – 25 січня 1991) «Подвиг п’яти героїв-севастопольців», Віктор Полтавець (11 січня 1925 — 2003)  «Атаку відбито» та інші.

У той же час українські митці звертали увагу па пересічного українця, його працю, повсякденні турботи. Особливою популярністю користувалися полотна Олександра Максименка (1916-2011 рр.) «Господарі землі», Тетяни Яблонської (11 лютго 1917 – 17 червня 2005) «Хліб», Володимира Костецького (18 листопада 1905 – 26 травня 1968) «Повернення».

В цей же час живопис знову звертається до історичної тематики, повертаються козацькі мотиви, «Богдан Хмельницький залишає в заставу кримському ханові свого сина Тимоша», Іван-Валентин Задорожний, горельєф «Переяславська Рада», Іван Гончар, скульптурна група «Перед боєм. Богдан Хмельницький, Максим Кривоніс, Іван Богун» Анатолія Білостоцького та Олексія Супруна.

Крок за кроком, національний живопис відроджується післи страшних подій, з’являються портрети Олексія Шовкуненка (9 березня 1884 – 12 березня 1974) партизанки Майї Вовчик-Блакитної, народної артистки СРСР Марії Литвиненко-Вольгемут, генерала Сидора Ковпака вирізняються не лише віртуозною технікою виконання, а й умінням досягти повноти і витонченості у відтворенні духовних якостей героїв творів.

Варто зазначити, що із відродженням театрального мистецтва, великих творчих успіхів у повоєнний час досягло українське театрально-декоративне мистецтво. Оформлення вистав стає лаконічним, посилюється емоційне звучання. На цій ниві працювали Микола Духновський, Юрій Злочевський, Вадим Меллер, Д. Нірод та ін. Видатним майстром сценографії став народний художник СРСР Анатолій Петрицький, який увесь свій талант віддавав театру, оформив вистави «Макар Діброва», «Богдан Хмельницький», «Князь Ігор».

Кінець XІX – початок XX століть – найвеличніший час в історії українського живопису і культури загалом, невпинно розвивається література, театр, образотворче мистецтво та архітектура. Цей період характеризується піднесення загальнонаціонального настрою. В цей час митці в основному зосереджуються на пейзажизмі, портретизмі, та історичному жанрі, вся ця творчість має деякий романтичний настій. В 1917-1921 відбувається розквіт української інтелегенції, в пилу боротьби за суверенність УНР, з’являється багато великих творів та митців. Найвизначнішим з яких є Георгій Нарбут, талановий графік, що створив перші марки та банкноти УНР, розробляв військову форму, та навіть ескіз стільця в зал засідань Центральної Ради. А в 1917 році, розробив українську абетку, шрифт якої і досі являється каноном.

В антракті між двома війнами швидко розвивається авангардизм, представниками якого є Казимир Малевич і Олександр Богомазов. Михайло Бойчук – художник монументаліст, що виховав цілу школу послідовників, які в 20-30 рр. вивели українське местецтво на принципово новий рівень.

В час Другої світової війни найпопулярнішим стає плакатний живопис, через свою розповсюдженість і легкість у виконанні. Тут дуже рельєфно віддзеркалюється різнобарвна картина боротьби і зіткнення різноманітних поглядів, гострих дискусій. Кращі плакати цього періоду відзначаються актуальністю, різноманітністю художніх прийомів.

Повоєнний період характеризується загостренням уваги до героїзму, багато митців займаються зображенням героїки того часу.Проте, окрім цього, в мистецтві не забувають про звичайну людину, часто з’являються зображення пересічного українця у побуті, в повсякценній праці. Знов загостюється історичниа тематика, багато художників зображують сцени з козацького часу.

Використана література

  1. Закович М.М.Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2000. – С 334-438.
  2. Греченко В., Чорний І., Кушнерук В., Режко В. Історія світової та української культури. – К.: 2000.
  3. Історія української культури / За ред. І. Крип’якевича. — К.: 1994.
  4. Кордон М.В. Українська та зарубіжна культура: Підручник. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С 278-288.

ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД «НОВІТНЬОЇ» НАЦІОНАЛЬНОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ У ТВОРЧОСТІ ХУДОЖНИКІВ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТ.: 4 комментария

  1. Юрій Ростиславович Савенков

    Доброго дня, Маріє!
    Було цікаво ознайомитись з матеріалами вашої доповіді. Дізнався багато нових імен українських графіків та митців авангардизму та їх творчість. Насправді, українська творчість на початку ХХ століття мала великі здобутки і подарувала нам такі світові імена як Казимир Малевич, Георгій Нарбут. Хотів би у вас спитати, як, на вашу думку, творчість художників першої половини ХХ ст. вплинула на подальший розвиток українського мистецтва? Які відомі прізвища українських графіків є сьогодні?

  2. Марія Костянтинівна Шаріпова Автор записи

    Дякую, Юрій!
    Мені приємно, що вам стала довподоби моя доповідь.)
    Щодо ваших питань, я вважаю, що саме розвиток образотворчого мистецтва цього часу мав великий вплив на формування тенденцій подальшого розвитку ходожньої культири україни. З сучасних українських графіків хочу відзначити Костя Лавро, його твочісь відома багатьом з нас ще з самого дитинства, адже дитячі книжки з його ілюстраціями надзвичайно розповсюджені, також хочу згадати Владіслава Єрко що є всесвітньо відомим українським художником-ілюстратором. Сподіваюсь, що я дала вичерпну відповідь на ваші питання.

  3. Юлія Ялініч

    Маріє, мені дуже сподобалася Ваша презентація і доповідь. Оформлення підібране дуже грамотно, кольорова схема відповідає стилю і лаконічності викладення інформації. Найдивніше, що після прочитання доповіді навіть не залишилося питань, бо відповіді знаходила для себе під час вивчення наданого матеріалу.
    Дякую за гарну роботу!

  4. Антон Кудрявцев

    Доброго вечора, Маріє! Дякую вам за цікаву доповідь і кольорову презентацію.
    Хотілось би відмітити, що ваша тема внесла великий колорит у лист прочитаних мною доповідей інтернет-конференції. На відміну до переповнених печаллю тем розвитку української мови, літератури, музики, українська графіка переповнена світлом і радістю – ці роботи оптимістичні і кольорові.
    Дякую ще раз за доповідь.

Добавить комментарий