ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: СВІТОГЛЯДНІ УНІВЕРСАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Ширалієв Анар

         НТУУ «КПІ»,ННК «ІПСА», курс ІІІ, група КА-33 

 

Згідно політологічному енциклопедичному словнику ментальність (менталітет) – стійкі структури глибинного рівня колективної чи індивідуальної свідомості й підсвідомості, що визначають устремління нахили, орієнтири людей, у яких виявляється національний характер, загальновизнані цінності, суспільна психологія. Ментальний – з лат. mentalis – розумовий; mens, mentis – розум, думка, інтелект. Ментальність – це глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, що вміщує і несвідоме; це і сукупність готовностей, установ та нахилів індивіда чи соціальної групи діяти, мислити, відчувати та сприймати світ певною мірою [6, с. 412]. Ментальність означає щось спільне, що лежить в основі свідомого і підсвідомого, логічного та емоційного, вона є глибинним джерелом мислення, ідеології, віри, почуттів та емоцій [2, с. 334]

 

Українська ментальність доволі досліджувана. В своїх працях українські вчені висвітлювали цю проблему, розглядаючи ментальність під різними кутами зору: до проблеми генези української ментальності зверталися М. Грушевський та М. Костомаров; П. Куліш, М. Гоголь, Т. Шевченко осмислювали національний менталітет засобами художньої творчості; Г. Сковорода, П. Юркевич бачили менталітет як вияв «божественної» сутності людини, кордоцентризму та софійності. В межах українського комунікативного простору дослідженню національного менталітету в його філософських, соціальних, економічних, політичних аспектах значну увагу приділяють сучасні українські вчені.

Народний фольклор – найбогатіша скарбничка з матеріалом для вивчення ментальних особливостей українців.

Якщо проаналізувати особливості взаємозв’язку українців з природою, то можно сміливо стверджувати, що специфіка української ментальності, особливості національної психології українців та глибинні основи сформованого віками світогляду народу перебувають у тісному зв’язку із специфічними особливостями українського ландшафту, природного довкілля існування населення даної території. Для українця — це, насамперед, органічна єдність з природним середовищем, заглибленість у природу, нерозривність з нею.

Одна з особливостей української ментальності – двоїстість: поєднання індивідуалізму характерного для західної орієнтації, і східної чуттєвості та емоційності. Роздвоєність національної ментальності посилили взаємодія і взаємовплив двох головних історичних шарів традиційно-побутової культури: землеробського та козацького [2, с. 334].

Багато рис національного характеру та менталітету українців сформовані завдяки природі. Так у М. Драгоманова та Б. Крупницького трапляються цікаві зауваження щодо взаємозв’язку індивідуалізму зі сприятливими умовами ведення сільського господарства.  [1, с. 207-208].

Ця соціальна маргінальність, ідилічне співіснування за умов повного достатку мали свої позитивні і негативні у психокультурному аспекті моменти. Першим позитивом було те, що українство не сприймало будь-яких автократичних та деспотичних форм правління, які запановують за умов максимальної ворожнечі в суспільстві. М’яка природа ніби закладала фундамент для волелюбності, спонтанності, автентичної емоційності та здорового індивідуалізму [1, с. 208].

Довготривалі визвольні битви на території України за участю самих українців вагомо посприяли укоріненню в ментальності таких рис, як войовничості, анархічності, нестримності, непідкореності. Відбиток залишився і на національній психіці. Підірвана зовнішніми навалами вона асимілює архетипи вмираючої культури: портрет стомленої, невротизованої спільноти, ліричний настрій якої виражає не добрий стан справ, а намагання заховатися у щілину і відпочити, волю до заперечення індивідуалізації як джерела страждань [1, с. 210].

Другим екзогенним фактором стресогенезу для України були постійні міграційні процеси. Міграція спричиняла неусталеність, постійне відчуття «переїжджої свахи» — маргінальність. [1, с. 210].

Найвагоміший фактор стресогенезу — постійна зрада українськими керманичами власного народу. В таких умовах будь-хто почне переживати комплекс меншовартості й почуття зайвості, відчуженості замкнутості, маргінального існування (візантійський архетип монарності) [1, с.  210-211].

На українських землях ніколи не було поваги до закону. На кожному хуторі, у кожній родині був свій закон, свої правила. «Свавілля» становило основу життя кіммерійців, скіфів, сарматів. Не відзначалося особливою повагою до закону північнопричорноморські елліни, «героїзувала» злочинця візантійська психокультура. Свій неписаний кодекс честі існував у запоріжських козаків. [5, с. 340-341]. Так звані «охоронці закону» що у царські, що у радянські часи завжди намагалися підігнати його під себе. Вони вели боротьбу не так зі злочинністю, як з власним народом – хуліган викликав у радянської влади розчулення, «злодій у законі» — повагу.  Адже закон в уявленні суспільства – «що дишло», пожива для бюрократів, шахраїв і хабарників. Тому порушувати його вважалось не соромно, а, навіть, навпаки – престижно. [5, с. 341].

Особливістю української ментальності  є також її своєрідність в різних регіонах України. Здійснювані протягом віків цілеспрямовані знищення і денаціоналізація  української еліти надзвичайно звужували коло генераторів національних філософських ідей. [2, с. 335].

Свій слід у національному генетичному коді залишило й тривале перебування українського народу у жорстких рамках тоталітарного суспільства. Основні риси «радянської» ментальності: пасивність особи – відсутність волі до поліпшення життя власними силами, що доповнюється формальною активністю, про людське око, напоказ, головне – створити враження, що людина працює, а не працювати на певний результат; комплекс меншовартості – відчуття власної неспроможності через некомпетентність та непрофесіоналізм, зворотним боком чого є невмотивована амбіційність і хамство; патерналізм – очікування від влади розв’язання власних проблем; безпорадність, сподівання на розв’язання проблем ззовні, на чиюсь гуманітарну допомогу [2, с. 335].

Позитивні риси українського національного характеру суттєво деформувалися під час реалізації нашим етносом своєї всесвітньо-історичної місії, як перехідної ланки між двома типами цивілізацій – західної та східної.  Тривала відсутність в українського народу власної держави відбилася в національній підсвідомості, як стан людини, що є фактичним хазяїном землі, але через дію ворожих сил, не може бути її вільним господарем. Саме з цього коріння проростають примирення з негативними явищами, терплячість, зайва сором’язливість, прагнення уникнути особистої відповідальності за стан громадських справ.

Як етнос українці є стабільною етнонаціональною спільністю, згуртованою не лише на рівні субетносів, а й на рівні діаспор і тих частин, які були відокремлені від материнського етнічного регіону державними кордонами. Відтак українці типологічно неоднорідні і становлять три головних утворення: основний етнічний масив, котрий переважно збігається з сучасними державними кордонами України; етнічні групи які розташовані поза Україною і продовжують суцільний український масив у його етнічних межах; українську діаспору. [4, с. 353]

Історико-етнографічна область України  складається не лише у межах державного кордону. Більшість периферійних територій  українців, в яких їх чисельність становила від 30 до 50% чи  навіть від 50 до 70% усього населення, лежать у складі сусідніх  держав. [3, с. 520-521].

Колись запорізькі козаки переступили через стандарти тодішнього європейського світу своїм вільним суспільством, живучи всупереч тому світу і над тим світом, довели своє право бути не такими, як усі. На цьому й ґрунтується своєрідність української ментальності як цивілізаційного феномену – вихід за рамки звичних шаблонів і світоглядних трафаретів [5, с. 353-354].

Сучасна Україна як держава потребує розбудови і формування суспільства, орієнтованого на підтримку європейських цінностей таких, як верховенство закону, неприпустимість корупції, права людей, повага до життя, демократія, толерантність і т. і. Відхід політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію дав поштовх політичним та суспільним змінам в Україні  періоду з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року. Період протидії злочинному режиму ознаменувався і закарбувався навіки в історії як «Революція Гідності». Навіть військова агресія з боку найближчого сусіда РФ, анексія Крима та окупація Донбасу не зупинили Україну на шляху до асоціації з ЄС. Цей статус отриманий дорогою ціною. Ціною героїчних життів синів України. В цей час, як ніколи, українці демонструють найкращі риси своєї ментальності, підтверджуючи свою гідність, рішучість, єдність, значущість.

Зараз українці мають зробити головний вибір за весь час свого нелегкого існування: визначитись з найважливішим, рішуче відштовхнути від себе все небажане та зайве, повернутись до найкращих рис, які були виплекані впродовж нелегкої історичної долі, додати справжніх цінностей, які повинні перетворити на якість існування як суспільства, так і особисто кожного українця. Це є початком формування нової сучасної української ментальності.

                                                                               

Список використаних джерел:

  1. Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятиви психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001. – 334с.;
  2. Горбатенко В.П., Шемшученко Ю.С., Бабкін В.Д. Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В.П.Горбатенко; За ред. Ю.С. Шемшученка, В.Д. Бабкіна, В.П.Горбатенка. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Генеза, 2004. – 736с.;
  3. Тиводар М.П. Етнологія: Навч. посібн. — Львів: Світ, 2004.— 624с.;
  4. Пономарьов А.П. Українська етнографія: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1994. — 317с.;
  5. Стражний О.C. Український менталітет: Ілюзії. Міфи. Реальність. – К.: Книга, 2008. – 368с.;
  6. Козлова О.М. Етимологія та сутність поняття «ментальність». // П’яті юридичні читання: М-ли Міжн. Наук. конф. 23-24.04.2009р. – К.: Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2009 — с. 412-414.

ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ: СВІТОГЛЯДНІ УНІВЕРСАЛІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ: 6 комментариев

  1. Андрій Миколайович Лупа

    Доброго дня, шановний пане Анар!
    Дуже радий, що Вас зацікавила дана тема і Ви вирішили присвятити їй немало часу. Я впевнений, що дуже актуально в наш час розмірковувати про причини і чинники, які вплинули на формування ментальності українського народу протягом довгих сторінок історії. Проте, протягом читання доповіді в мене виникла зацікавленість до деяких моментів, які Ви випустили зі свого кола зору. Наприклад, яким чинов на українську ментальність вплинув період розквіту та окремо занепаду Київської Русі? Адже цей момент в історії можна розглядати як один з ключових в початку формування сучаного менталітету в нації, яка з завойовника поступово перетворилася в поневоленого.
    Дякую за відповідь!

  2. Анар Ельдар огли Ширалієв Автор записи

    Шановний пане Андрій!
    Дуже дякую Вам за питання!

    Дуже приємно, що Ви перейнялися суттю теми моєї роботи.
    Хотів би одразу зауважити, що я намагався не прив’язуватися до періодів історії нашої держави, а робив акцент на конкретних факторах формування ментальності українця.
    Якщо ми розглядаэмо часи розвитку Київської Русі, то варто сказати, що в цей період наші пращури прониклися духовністю, вірою у Бога.
    Що стосується періоду занепаду, то в доповіді не раз згадується про те, яким саме чином в наш генетичний код записалися такі якості, як
    смиренність і войовничість.

    Сподіваюсь, що дав відповідь на Ваше запитання.

  3. Арсен Олегович

    Доброго Вам дня.
    Мені сподобалася Ваша робота. Проте маю одне зауваження. Цитую з Вашої роботи:
    «Найвагоміший фактор стресогенезу — постійна зрада українськими керманичами власного народу. »
    Ви описали даний фактор лише зі сторони простого населення країни. Проте ті, хто цим всім керує та заправляє, мають зовсім іншу точку зору. Це лише зовнішня оболочка, проте сама суть нам не відома.
    Прошу надалі такі конфліктні ситуації не розглядати, або описувати зі всіх сторін проблему.
    Дякую за роботу.

    1. Анар Ельдар огли Ширалієв Автор записи

      Дякую. що завітали, пане Арсен!
      «Заправляючі» , ким би вони не були, грають у гру, де перевага лише на їх боці. Їч характери і поведінка, цінності і ідеали зрозумілі будь-кому.
      Всіх інших, хто опікується країною, народом и т.д. злічена на пальцях кількість, тому я зовсім не бачу ніяких проблем у тому, що однобічно розглянув це питання.

  4. Анна Войтенко

    Доброго дня, шановний Анаре.
    Щиро дякую за подану роботу. Вона — дійсно вагома та актуальна.
    Від себе хочу запитати, можливо трішки не по темі: чому, на Вашу думку, Україна намагається поєднати в собі елементи 2 типів цивілізацій: західної та східної, проте не бажає відновити свою колишню, потужну державу?
    Дякую за відповідь.

    1. Анар Ельдар огли Ширалієв Автор записи

      І Вам доброго дня, вельмишанована Анна.

      Якщо Ви мали на увазі повернення до перідоду розквіту Київської Русі або ж козацької держави, то відповім коротко і прямо: вороття не має.
      Древній Рим теж колись був великим і могутнім, але ж його повернення не вплине жодним чином на його силу, як держави.
      Тут питання розглядаєтся простіше: будь-яка країна, як людина, росте , знаходиться на піку можливостей, але в кінці-кінців гине.
      Наразі потрібно переняти всі найкращі здобутки людства. А потім вже замислитися над своїм. Бо очевидно, що Україна відстає в багатьох аспектах розвитку на десятки років від передових країн. Не можна топтатися на місці!
      Мабуть на цьому поставлю крапку.

      Дякую за доречне питання!

Добавить комментарий