ІДЕЯ САМОБУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ

image_galleryСкачати в форматі PDF

Максим Щьоголєв

НТУУ «КПІ», ФПМ, КМ-33

 

Вже не одне десятиріччя точаться диспути про те, що саме хотів донести своїм нащадкам Микола Гоголь. Дехто вважає його відвертим поборником слов’янофільства, що виступав за об’єднання всіх підросійських земель однією мовою та релігією. Інші впевнено заперечують, аргументуючи свою думку щирим патріотизмом письменника, висвітленим у перших редакціях його ранніх творів, та тиском з боку царської влади.

Суттєві зміни, зумовлені набуттям Україною державної самостійності, актуалізують питання приналежності творчості її синів нащадкам.

Метою даної роботи є висвітлення творчості Миколи Гоголя у розрізі його бачення українського народу, як самобутньої спільноти в культурному, соціальному та політичному сенсі.

Задачею є детальний аналіз творчої спадщини Гоголя, його сучасників, дослідників його творчості та виведення певних закономірностей у становленні та трансформації поглядів письменника на ознаки самобутності українського народу, як-то мова, культура, історія тощо.

Витоки любові Миколи Гоголя до народного фольклору та історії беруть свій початок ще в ранньому дитинстві майбутнього письменника. Відомо, що його вихованням, зокрема прищепленням любові до літератури, займались його мати та бабуся за материною лінією. Гоголь мав здебільшого козацькі корені. Своє раннє дитинство він провів у селі Васильєвка (нині – Гоголеве) в цілковитій обстановці українського побуту, як панського, так і селянського. Його батько, Василь Гоголь-Яновський, був письменником та драматургом, писав українською та російською мовами та, за свідченням близького друга Миколи Гоголя Олександра Данилевського, був «незрівнянним оповідачем».

Роботу над своєю першою збіркою «Вечори на хуторі біля Диканьки» Гоголь почав у 1829 році, тобто у двадцятирічному віці, а вже за два роки вона була видана в повному обсязі. Всі твори цієї збірки, включаючи дві передмови пасічника Рудого Панька, мають дуже багатий опис побуту українців та земель Полтавщини. Здебільшого в них змальовуються образи, що належать до двох найчисельніших на той час верств українського населення: селянства та козацтва.

Гоголь був майстром слова. Він був художником у літературі. Про це свідчать його описи природи у «Вечорах». Зокрема, найпоказовішими описами є описи Дніпра у повісті «Страшна помста». В них Гоголь застосовує велику кількість епітетів, звеличуючи красу рідного краю.

Збірка «Миргород» була видана у 1835 році і мала дещо іншу структуру, хоча сам автор позиціонує її, як продовження «Вечорів». «Миргород» є найбільш різнобічною збіркою у його творчості. В ній Гоголь досить ґрунтовно описує побут українського дворянства. До того ж, якщо у повісті «Старосвітські поміщики» старе подружжя представляє собою ідеал спокою, гармонії з природою і з людьми, то «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» показує дворянську верству населення з сатирою та іронією. З іншого боку у повісті «Вій» Гоголь звертається до теми містицизму та, певною мірою, описує народні уявлення про надприродні язичницькі сили. І, звичайно ж, апогеєм творчості митця є повість «Тарас Бульба».

Мало кому відомо, що редакція «Тараса Бульби», яка зараз найчастіше видається, є переробленим варіантом першої редакції, що вийшла на сім років раніше. Ідеологічна різниця між цими редакціями досить вражаюча. Очевидним є тиск на Гоголя з боку царської влади, адже після видання другої редакції він отримав царську стипендію, яку витратив на поїздку до Італії. Якщо друга редакція в деяких розділах переповнена словосполученнями «русский дух», «русская земля», «православная вера», то в першій редакції вони не зустрічаються жодного разу. Натомість, коли мова йде про релігію,  використовуються словосполучення «вера христианская» і «вера Христова». Слово «русский» застосовується лише один раз під час опису пічки в будинку Бульби, де автор порівнює її з товстою руською купчихою. Декілька разів у творі слово «Украйна» у першій редакції було замінено на «юг России» у другій. Дуже цікавим фактом є позиціонування України на тогочасній геополітичній карті Європи. Якщо у першій редакції Україна (саме Україна) описується, як спірна земля, затиснута між трьома різнохарактерними націями, якими у XV столітті очевидно були польська, турецько-татарська та московська нація, то в другій редакції вже як первобутній південь Росії, залишений князями та спустошений монголами.

З історії відомо, що період з XVII по XIX століття був для України часом випробувань. За триста років країна пережила кілька національно-визвольних повстань, поділ між трьома, а згодом – двома імперіями, тяжке покріпачення селянства. На відміну від Тараса Шевченка, що був всього на п’ять років молодшим за Гоголя, молодий письменник особливо не переймався болем свого народу, його стражданнями та прагненнями. Це було зумовлено насамперед його походженням. Гоголя більше цікавили народні пісні, перекази, традиції та обряди. Він мав можливість спілкуватися з їх носіями і певною мірою сам був їх носієм, адже виріс в атмосфері любові до фольклору рідного краю. З іншого боку, він ґрунтовно вивчав історію «півдня Росії» і навіть почав писати велику багатотомну працю «Історія Малоросії». Слово «Малоросія» Гоголь використовує умисно, адже іншої офіційної назви українські землі на той час не мали.

Проте, думки письменника з цього приводу були дещо іншими. У листі до Михайла Максимовича від 9 листопада 1833 року він пише: «Теперь я принялся за историю нашей единственной бедной Украины». Але праця так і лишилась незавершеною. Від неї залишилась тільки невеличка стаття, написана у 1832 році і опублікована в збірнику «Арабески» у 1835 році, що мала назву «Погляд на утворення Малоросії». В ній автор в художній формі висвітлює свою точку зору стосовно історії України-Русі в XIII-XV століттях. Під час її написання Гоголь звертався до давньоруських та польських літописів, але жоден з них не задовольнив амбіцій автора. З точки зору сучасного читача стаття є досить суперечливою. Хоча мотиви боротьби за українські землі трьох націй, як і у першій редакції «Тараса Бульби», присутні. Зазначимо, що саме в цей час Гоголь писав «Тараса Бульбу».

Але, як зазначалося вище, головним джерелом натхнення для Миколи Гоголя був український народний фольклор. Його вивченням письменник займався не один рік. Результатом досліджень стала його стаття «Про малоросійські пісні», що також увійшла до збірки «Арабески». В ній автор з любов’ю описує пісенну творчість українського народу, її багатство, мелодійність та епічність витворів поколінь народних митців. Він також відзначає прагнення свого народу до культурної самобутності. Проживши в Україні до цього більшу частину свого життя, він розумів, що все, що було пережито українцями за багато століть знаходило свій відбиток у народній пісні. До того ж мова і народна творчість – єдине, що на той час об’єднувало всіх українців і показувало їх самобутність перед іншими народами. Про це у статті було сказано: «…песни для Малороссии — всё: и поэзия, и история, и отцовская могила».

Народним фольклором просякнута вся творчість Гоголя. Він знаходить відлуння в усіх його українських повістях. Однак його прояв подекуди набуває дивовижних і навіть страхітливих форм. Містицизм в українській народній творчості історично зумовлений язичницькими віруваннями праукраїнців у надлюдські сили природи. Талант Гоголя в тому, що він зміг, не відтворюючи змісту переказів, відродити сутність їх персонажів за нових обставин. Поєднуючи містичних героїв з типовими представниками українського суспільства того часу, він створив дуже правдоподібні і зрозумілі, навіть для своїх сучасників, історії.

Окрім однієї поеми, одного роману, кількох п’єс, збірки різних за змістом статей та оповідань «Арабески» і низки незавершених творів, Гоголь за своє життя написав сотні листів. В них письменник розкриває свої потаємні бажання та погляди. Серед його адресатів були відомі письменники і поети, громадські та культурні діячі України, Росії та Польщі і, звичайно ж, рідні.

Серед усіх листів найщирішими щодо України можна вважати листи Гоголя професору Київського університету Святого Володимира (тепер це Університет Т. Г. Шевченка) та українському громадському діячеві Михайлові Максимовичу. Дуже цікавим є лист від 1 грудня 1833 року, зокрема його перший абзац. Одні вважають його одкровенням письменника щодо місця Києва і України загалом на геополітичній арені. Інші переконують в тому, що малося на увазі зовсім інше, а саме протест письменника проти запрошення німців на керівні посади в Університет Святого Володимира, про яке йдеться далі. Але достеменно відомо, що Гоголь дуже хотів стати професором історії у київському Університеті, жити й працювати в Україні. В нього було бажання оселитися в Києві біля Дніпра, про що свідчить інший його лист Максимовичу (від 14 серпня 1834 року).

Серед творів Миколи Гоголя немає жодного, написаного українською мовою. Хоча самі твори переповнені українізмами. До нас дійшов лише один лист Гоголя, написаний ним українською. Це лист до польського письменника Богдана Залеського, датований лютим 1837 року. Лист зовсім короткий. Він має всього шість речень. Гоголь цікавиться здоров’ям колеги літератора та бажає одужати, використовуючи широку лінгвістичну палітру мовних засобів.

В цій роботі були згадані найяскравіші приклади того, що Гоголь мав українське серце. Проте, постать митця цікава своєю неоднозначністю. Можливо, Гоголь дуже хотів, щоб його твори читали, тому йшов на значні поступки владі. Але наприкінці життя зовнішній вплив позначився на його соціальних поглядах. Про це свідчить стаття Григорія Данилевського «Знайомство з Гоголем». Однак абсолютно незаперечним є той факт, що Гоголь поважав культурну та соціальну українську самобутність, що була провідною ниткою його творчості.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Н. В. Гоголь. Избранные произведения в двух томах, 1 т., «Дніпро», 1984.
  2. Н. Е. Крутикова. «Н. В. Гоголь. Исследования и материалы», «Наукова думка», 1992.

ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ

 

  1. Сайт генеалогічних дерев «Rodovid»: http://id.rodovid.org/. Стаття «Марія Іванівна Косяровська (Гоголь-Яновська)».
  2. Фундаментальная электронная библиотека «Русская литература и фольклор»: http://feb-web.ru. Статті «Взгляд на составление Малороссии», «О Малороссийских песнях».
  3. Электронная библиотека: http://az.lib.ru. Стаття «Гоголь Николай Васильевич. Тарас Бульба (Редакция 1835 г.)».
  4. Сайт історії України IX-XVIII ст. «Ізборник»: http://litopys.org.ua. Стаття «Григорій Данилевскій. Знакомство съ Гоголемъ. (Изъ литературныхъ воспоминаній)».
  5. Видавництво «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»: http://ababahalamaha.com.ua. Стаття «Від редактора: декілька зауваг щодо перекладу «Тараса Бульби»».
  6. Письма из прошлого: http://pismoteka.ru/. Статті «Максимовичу М. А. 9 ноября 1833 г.», «Максимовичу М. А. 1 декабря 1833 г.», «Максимовичу М. А. 14 августа 1834 г.».
  7. http://ukraine-russia.livejournal.com/2809684.html. Стаття «Лист (записка) Миколи Гоголя Богдану Залеському. Париж. Лютий 1837 р.».

ІДЕЯ САМОБУТНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ У ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ: 4 комментария

  1. Іван Сергійович Жук

    Доброго дня.
    На мою думку, автор досить повно розкрив дану тему.
    Але маю питання до нього: що Вас найбільше вразило при дослідженні творчості Гоголя?

    1. Щьоголєв Максим Автор записи

      Доброго вечора, Іване. Дякую за поставлене питання.
      Відверто кажучи, творчість Гоголя я досліджую вже давно. А почалося все з того, що одного разу випадково в бібліотеці я натрапив на перше видання «Тараса Бульби», яке мене дійсно вразило.
      Безпосередньо перед і під час написання доповіді я вивчав листування Гоголя з людьми, які його оточували. Недаремно листам я присвячую значну частину доповіді. Вони мене одночасно вразили і здивували. Вивчаючи їх, я знову відкрив для себе Гоголя. Це був той самий романтик, який дуже яскраво, а подекуди навіть гіперболізовано яскраво, описує своє життя та заповітні мрії. Але він постає перед нами вже не як абстрактний автор, яким його описують у підручниках з літератури, а реальною людиною зі своїми поглядами та бажаннями. Я глибоко переконаний, що лише досліджуючи листи можна відкрити для себе справжнього Гоголя.

  2. Надія Бойко

    Добрий вечір, Максим!
    Дякую за інформативну доповідь, я дізналася для себе багато нового. Хотілося б ще додати те, що Гоголь також переймається необхідністю класифікації, видання та пропагування українських народних пісень. Про Гоголеве зібрання народних пісень довгий час було мало відомостей. Публікації Г.Георгієвського та М.Сперанського доводять кількість відомих нам пісень, зібраних Гоголем, до 477; у цілій же Гоголівській збірці було їх більше ніж тисяча. Про це пише у статті «Українська стихія у творчості Гоголя» український поет-неокласик та вчений Павло Филипович. Це захоплення залишилося у Гоголя до останніх днів життя.
    Як ви і зазначили у своїй доповіді, постать Гоголя є досить неоднозначною по відношенню до України. Скажіть, на вашу думку, чому в останні роки життя Гоголь прийняв царську точку зору щодо України?

    1. Щьоголєв Максим Автор записи

      Доброго вечора, Надіє. Дякую Вам за коментар і питання.
      Перед тим, як відповідати на нього, хотів би зазначити, що зміна Гоголем поглядів наприкінці життя — це суто моя точка зору, яку я висвітлював у доповіді. Я засновувався на тому, що всі його найвідоміші українські повісті, статті та листи проукраїнського характеру були написані до початку 40-х років. У 1942 році виходить перероблений варіант «Тараса Бульби», який вже не має такої однозначної позиції щодо статусу українських земель. У 1944 році у листі, датованому 24 грудня (цей лист у доповіді не згадувався), Гоголь відповідає на питання Олександри Смірнової (яка любила ставити досить уїдливі запитання і не лише Гоголю) про свою національність («На это вам скажу, что сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская.»). І, нарешті, слід згадати те саме «Знайомство з Гоголем» Данилевського, що було видане очевидно вже після смерті Гоголя, в якому описується зустріч автора з ним у будинку Осипа Бодянського (1951 рік). Хочеться зазначити, що ані Данилевський, ані Бодянський не мали упереджених поглядів стосовно України. Тому, на мій погляд, Гоголь висловлював свою думку відверто.
      Тепер повертаюсь безпосередньо до Вашого питання. Неможна забувати, що в Україні Гоголь прожив лише 19 років свого життя. У 1928 році він переїздить до Санкт-Петебурга. В Україну він повертався лише на короткі терміни. Безумовно на нього вплинули загальні погляди і переконання людей, з якими він спілкувався. Ними були здебільшого відомі письменники, історики, та державні діячі Російської імперії. З одного боку йому пропонували спокійну літературну діяльність, високі посади та прихильність до влади (читаємо — до царя). З іншого боку, у разі відмови, його, скоріше за все, спіткала би доля Тараса Шевченка. Немає документів, що підтверджували б мою точку зору, проте я впевнений, що саме за таких оставин Гоголь і жив. І, якщо це й справді було так, він досить довго тримався, як і раніше прагнучи повернутися на Батьківщину, як і раніше збираючи народний фольклор та пишучи статті і твори на українську тематику. Можливо, це не має відношення до Гоголя, але з його життєвим шляхом мені певною мірою мені асоціюється життєвий шлях відомого українського письменника та режисера Олександра Довженка. У 1918 році він, у складі куреня Чорних гайдамаків на чолі з Симоном Петлюрою, штурмував київський «Арсенал», що контролювався більшовиками, а вже за 10 років відзняв кінострічку «Арсенал», в якому більшовики зображені героями-захисниками та визволителями. Парадокс? Але це історичні факти.
      Якщо виникнуть питання стосовно мого коментаря, задавайте. Я із задоволенням на них відповім.

Добавить комментарий